Руслан народився у селі Соснівка на Вінниччині. Опанував фах зварювальника у професійно-технічному училищі № 38 (с. Мазурівка). Після одруження переїхав до села Довжок. Близько 15 років працював на будівництві, виконував роботи маляра-штукатура. Вільний час присвячував родині.
У січні 2023 року чоловік був призваний до Збройних Сил України. Служив навідником у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді.
«Мій чоловік був доброю людиною, людиною-душею! Я й досі не вірю, що його немає. Коли його призвали воювати, дуже просила не йти, на що він сказав: «Це мій обов'язок, я йду захищати насамперед свою сім’ю».
Руслан прийняв моїх двох дітей, як своїх рідних, і вони його теж. Згодом у нас народилась донька Єва. Дуже її любив. Вони були не розлий вода. Хотів бачити, як вона росте. У нас було дуже багато планів на майбутнє, але доля розпорядилась інакше. Три місяці пекла, бо не могли забрати з поля бою, а зараз теж не легше. Постійно донька просить розповісти, де батько, а я відповідаю, що з Бозьою живе на хмаринці.
Ми прожили не так вже і багато, але за ці роки я відчула, що таке бути жінкою, а діти – як мати справжнього люблячого батька. Таких, як був Руслан, більше немає. Будемо пам'ятати і любити завжди, ніколи не забудемо», – розповіла Тетяна Шуляк.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали Руслана у селі Довжок на Вінниччині.
Вдома на нього чекали батько, дружина і троє дітей.
