Віктор народився у селі Перемилів Тернопільської області. Був за фахом юристом. Закінчив Економіко-правовий інститут в Чернівцях і Харківську юридичну академію. Жив із родиною на Львівщині, у місті Жовква. Понад 10 років працював журналістом у газеті «Експрес». Захоплювався історією, любив велосипедні прогулянки.
У 2014-2015 роках брав участь в АТО, а з початком повномасштабної війни знову вирушив на фронт. Воював у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Обіймав посаду стрільця.
Віктор був нагороджений медаллю учасника АТО та «Лицарським хрестом добровольця», посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а також відзначений нагородою «Честь професії».
«Віктор 2020 року написав: «День пам'яті. Не рюмсайте за загиблими. Вони Воїни і їм треба заздрити. Хтось каже, що нема більшої любові, як загинути за друзів, хтось каже, що нема кращої смерті для чоловіка, як в бою, хтось хоче у Вальгаллу. Брати, це ваш вибір. Головне, щоб це було за УКРАЇНУ. Якось мені мій друг сказав: «Бог уже забрав найкращих з нас. А ми, грішні, ще маємо повоювати». Пам'ять загиблим! А живі і грішні, ще постараються!» Цей невеликий допис розповідає більше про те, ким був Віктор, ніж тисячі слів. Чесний, мужній, небайдужий, щирий», – поділилася дружина полеглого воїна.
Поховали захисника на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря Львова.
У рідному селі Перемилів встановили меморіальну дошку на честь Віктора Дудара. Також він є почесним громадянином міста Жовкви і Хоросткова (посмертно).
Дружина написала книгу «Щоденники вдови», присвячену чоловікові.
Вдома на героя чекали мама Мирослава, сестра Руслана, дружина Оксана та донька Софія.
