Євген Лєпін народився 15 січня 1985 року в Маріуполі на Донеччині. З дитинства цікавився технікою, тому обрав спеціальність інженера. Закінчив Кременчуцький льотний коледж. Працював за фахом.
У січні 2015-го після обстрілу мікрорайону «Східний» вирішив стати на захист рідного міста. Пройшов підготовку в Києві та долучився до полку «Азов». Євген обіймав посаду інструктора з водіння комендантської роти. Ремонтував і підтримував техніку, здобував військовий досвід. Для нього важливими були відповідальність і побратимство.
У лютому 2022 року Євгена планували перевести на службу до Києва. Незабаром мав завершитися його контракт, але 24 лютого Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, і всі плани змінилися. Попри важкі умови та постійні обстріли, він підтримував дружину та намагався її заспокоювати.
«Просто не треба брати моє. Ми захищаємо нас усіх. Це наше, і ми то не віддамо. Треба ще протриматись. Нас не треба витягувати. Ми не в полоні. Треба підтримка. Ми справимося», – писав він дружині з металургійного заводу «Азовсталь».
«Я кожного дня писала – ти ж тільки повернись живим… «Ти що? Я повернусь, я ж тобі обіцяв, у нас стільки планів. Ні-ні, все добре», – розповіла дружина Ольга.
До 15 квітня Євген виходив з рідними на зв’язок. А 18-го побратими повідомили дружині про його загибель. Воїн поліг внаслідок авіаційного удару. Йому назавжди 37 років.
«Ми товаришували з 2018 року. Разом проводили вільний і службовий час. Ліпа був моєю совістю, бо його поради допомагали мені ставати кращою версією себе. Він був принциповою людиною, особливо коли йшлося про справедливість і правду. У суперечках завжди намагався зрозуміти протилежну сторону, увійти в її становище. Міг без жодного приводу подарувати другові подарунок – просто тому, що хотів зробити приємне. Якщо Ліпа чимось захоплювався, то робив це по-справжньому, віддаючись улюбленій справі повністю. Я люблю його як брата. Таких друзів, як він, у мене більше немає. І його місце в моєму житті ніхто не зможе зайняти», – розповів побратим на псевдо Карлсон.
25 вересня 2026 року прах Євгена поховали на Національному військовому меморіальному кладовищі.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
У нього залишилися мама Наталія та дружина Ольга.
