Підполковник Вячеслав Луценко на псевдо Луцик народився 2 лютого 1998 року в місті Сквира на Київщині. Захоплювався спортом, особливо боксом. З дитинства мріяв стати військовим. Навчався у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Після завершення навчання розпочав службу в 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу. Пройшов шлях від лейтенанта до підполковника й очолив 4-й мотопіхотний батальйон.
«Моя честь – це вірність» – основне життєве кредо нашого єдиного сина. Він був вірним у всьому: надійним сином, опорою та підтримкою для батьків, вірним чоловіком, який до нестями кохав дружину і був її надійним супутником у житті. Безмежно любив маленьку донечку й був готовий прихилити весь світ до її ніг. До останнього подиху був вірним присязі та українському народові, який боронив з такою відвагою та самопожертвою, що перехоплювало подих. Наш хлопчику, ми тебе дуже любимо і любитимемо завжди», – написала мати Ольга.
27-річний Вячеслав поліг 24 грудня 2025 року біля міста Костянтинівка Донецької області. Під час виконання розвідувального завдання разом із ключовими офіцерами штабу він потрапив під удар ворожого FPV-дрона. Усі загинули на місці.
За роки служби Вячеслава Луценка нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня, нагрудним хрестом «Срібний хрест», відзнаками «За поранення» та «За оборону України», медалями «За звитягу та вірність», «За особливу службу» III ступеня та іншими відомчими нагородами.
Поховали захисника у селі Малі Лисівці на Київщині.
У нього залишилися батьки, дружина та донька.
