Юрій народився 6 вересня 1971 року в селі Високе Чернігівської області. Жив у місті Помічна на Кіровоградщині. Вступив до Знам’янського професійного ліцею, який закінчив уже після проходження строкової служби в прикордонних військах. З 2000 року працював у Помічнянському локомотивному депо на посаді помічника машиніста електровоза. Він обожнював риболовлю – біля води душа відпочивала. Також захоплювався полюванням.
З початком повномасштабного вторгнення Юрій добровільно став на захист України. Служив гранатометником у 9-му окремому стрілецькому батальйоні 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.
«Один із побратимів, якого врятував мій чоловік, згодом став батьком донечки. Колись він розкаже, що дядя Юра подарував їй життя», – розповіла дружина Олена.
«Завжди пам'ятатиму особливе і любляче «Доцька», яке лунало з теплом і батьківською любов'ю. А татова усмішка завжди була щирою, ніжною, мов промінчик. Тато був підтримкою та опорою. З ним я завжди була в безпеці. У будь-яких моїх починаннях, кроках до чогось нового він був поруч. Кожен мій приїзд у гості до тата – це його бажання створити комфорт і затишок. У нас навіть були свої традиції: особливі гарячі бутерброди, суп харчо або плов, які тато дуже смачно готував з любов'ю. Ми могли дивитися програми про рибалку, історичні фільми та бойовики, і хтось із нас обов'язково засинав. Тато завжди мене притуляв до себе, обіймав і цілував. Ці щасливі моменти назавжди залишаться в пам'яті та серці», – сказала донька Галина.
«Моє Сонце – так називали ми одне одного. 10 прекрасних років разом – це було справжнє життя, наповнене теплом, турботою та спокоєм. Відчуття єдності між нами було з першого дня. Юрій був надзвичайно добрим, врівноваженим і розумним чоловіком. Його спокій завжди був моєю опорою. Він працював помічником машиніста електровоза – професія, що потребує витримки й уваги, і саме таким він і був. Колеги згадують його лише добрим словом.
Я вдячна йому за кожну мить, за кожен ранок, коли я прокидалася поруч із ним. За його любов, підтримку і тепло. Мені його страшенно не вистачає… Я сумую щодня. І водночас я знаю – його світло живе в мені. Моє Сонце ніколи не згасне», – додала дружина.
Поховали воїна у місті Помічна на кладовищі «Жовтневе».
Вдома на нього чекали батьки, дружина, донька, брат, онука та племінниці.
