Андрій Марків народився 3 серпня 1994 року в місті Надвірна на Івано-Франківщині. З 2008 року пластував у гуртку «Орли» підготовчого куреня імені Северина Наливайка. У 2014 році закінчив Надвірнянський фаховий коледж Національного транспортного університету за спеціальністю «обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів», а в 2017-му – навчально-консультаційний центр цього ж університету за фахом «транспортні технології».
До повномасштабного вторгнення працював сервісним консультантом у Peugeot центрі на СТО «Модерн-авто». Жив в Івано-Франківську. З юнацьких років любив гірські походи. Уже дорослим обожнював прокидатися вдосвіта та їхати з кумом на риболовлю.
Військовий шлях Андрія розпочався у 2016 році: тоді він підписав свій перший контракт і став на захист України. З початком повномасштабної війни продовжив боронити державу. Служив у Національній гвардії України на посаді офіцера зі зв'язку 3-ї групи спеціального призначення (висотної) 4-го окремого загону Центру спеціального призначення «Омега».
«Про Андрія можна говорити багато і лише найкраще. Сімейне життя було щасливим, але, на жаль, таким коротким. Це не лише чоловік, а й найкращий друг, з яким можна було обговорити все на світі, який міг вислухати, підтримати, порадити, а коли потрібно – тихо обійняти… Коханий чоловік, найкращий та люблячий тато, якого так сильно чекав удома син», – написала дружина Анастасія.
31-річний захисник поліг 12 січня 2026 року біля міста Родинське Донецької області. Під час зачистки лісосмуги ворог скинув із дрона боєприпас просто під ноги офіцерові. Він зазнав тяжких поранень, однак через постійні обстріли його не змогли вчасно евакуювати.
Андрія нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відзнаками «За оборону України», «За бойову звитягу», нагрудним знаком «За доблесну службу», медаллю «Лицар бойового чину» та вогнепальною зброєю. Посмертно лейтенанту надали звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Поховали захисника у рідному місті Надвірна.
У нього залишилися дружина, двоє дітей, батьки та сестра.
