Сержант Олексій Місько народився 23 липня 1994 року в Житомирі. До восьмого класу навчався в школі № 10, а потім перейшов до ліцею № 17. Займався стрільбою та рукопашним боєм. З дитинства був активним і цілеспрямованим, любив Батьківщину, дбав про природу й тварин.
Після школи вступив до училища № 17 при Державному університеті «Житомирська політехніка». У 2017 році став студентом Поліського національного університету, який закінчив у 2022-му. Працював на різних підприємствах міста. Любив рибалити, подорожувати, слухати рок і фотографувати.
У 2014–2015 роках Олексій брав участь в АТО. Воював у лавах батальйону «Свята Марія». З перших днів повномасштабного вторгнення знову став на захист України. Служив у 138-му окремому батальйоні 115-ї окремої бригади територіальної оборони.
«Він носив у серці велику мрію – після перемоги відбудувати Україну, щоб вона стала ще сильнішою й засяяла новими барвами. У глибині душі плекав світлу надію на народження дітей та прагнув побудувати затишний дім, у якому завжди лунав би родинний сміх. Він постійно поспішав додому, бо найбільшим щастям для нього були хвилини, проведені разом із найдорожчими. Коханий був для мене надійною опорою, тихою гаванню, у якій я знаходила спокій, і світлом, що розвіювало всі тривоги. Його щиро любили рідні – за турботу й душевне тепло. Мені безмежно його бракує», – написала дружина Юлія.
Олексій на псевдо ГрОб зазнав важкого поранення у ніч проти 15 квітня 2025 року під час бойового завдання на Оріхівському напрямку Запорізької області. За його життя боролися медики Запоріжжя, Дніпра та Вінниці, однак 28 квітня 2025-го серце воїна зупинилося. Йому назавжди 30 років.
Оборонця нагородили нагрудним знаком «Ветеран війни – учасник бойових дій» та відзнакою 115-ї окремої бригади територіальної оборони (посмертно).
Поховали воїна на Алеї Слави Корбутівського кладовища в Житомирі.
У нього залишилися батьки, брати та дружина.
