Військовослужбовець народився у селі Вербівці на Харківщині. У дитинстві любив дивитися серіали про військових. Після того мріяв одягнути військову форму та піднятися у небо.
Вибір навчального закладу був очевидним – майбутній офіцер вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Після навчання служив у бригаді тактичної авіації. Літав на СУ-25, захоплювався польотами. Коли щось не виходило, не зупинявся і працював далі.
У вільний час Вадим любим рибалити. Йому подобався сам процес, навіть не заради улову.
Молодший брат офіцера вирішив також стати військовим. У дитинстві Вадим сказав братові: «Давай я буду літати, а ти мною керувати». Батьки підтримали обох синів у бажанні стати військовослужбовцями.
«Такого чоловіка, сина, брата більше ніколи не буде в нашому житті. Він завжди був готовий віддати все, аби тільки у всіх було добре та спокойно. У мене завжди була гордість за свого чоловіка. Він дуже добрий, у нього була неймовірно красива посмішка. Надійний, сильний, справжній чоловік. Зранку 3 березня ми поговорили з ним по телефону і він лише просив одне – щоб я була щаслива. Я тоді навіть і подумати не могла що тоді востаннє почула його гарний чоловічий та такий рідний для мене голос. Ми дуже любимо та сумуємо за нашим Янголом», – розповіла дружина Олена.
Капітан Мороз посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Поховали Героя у селі Новоолександрівка Миколаївської області, яке він обороняв під час останнього польоту.
У день загибелі льотчика в тому селі народився хлопчик, якого назвали на його честь Вадимом.
У полеглого капітана залишилися батьки, дружина та брат.
