Сергій народився 5 лютого 1987 року в селі Костирка на Херсонщині, а виріс у селищі Високопілля Бериславського району. Він був старшою дитиною в родині, мав молодшого брата. Їхня мама працювала у військкоматі, тож із майбутніми професіями хлопці визначилися ще в дитинстві.
«Бажання Сергія літати підсилив той факт, що його прадід був льотчиком, Героєм Другої світової війни. Син казав: «Хтось має продовжити справу по родовому дереву», – розповіла мама Олена Олександрівна.
Сергій закінчив Слов'янський фаховий коледж Національного авіаційного університету. Потім навчався у Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Здобуття вищої освіти поєднував зі службою у Сакській морській авіаційній бригаді. Після анексії Криму підрозділ передислокували до Миколаєва і перейменували на 10-ту Сакську морську авіаційну бригаду. Сергій літав у складі екіпажів різних типів вертольотів. Брав участь в АТО/ООС. Двічі був учасником військових парадів до Дня Незалежності України.
«Він був професіоналом своєї справи: добре знав логістику звичних польотів та обов’язково готувався до польотів у незнайомі місця. Був комунікабельним, міг з усіма домовитися. Його завжди привітно зустрічали. Казали: «Рудий прилетів» чи «Серьога–вертольотчик прибув», – розповіла дружина Діана.
Подружжя познайомилося у 2015 році, вони разом служили. За два роки у них народилася донька Анастасія. Сергій планував побудувати будинок і відкрити власну справу з перевезення вантажів.
«Він був люблячим чоловіком і батьком. Настя могла мотузки з нього вити. Що ж стосується машин, то це була його пристрасть. Він міг зібрати й розібрати будь-який механізм. За що б не взявся – завжди досягав своєї мети», – сказала дружина.
З першого дня повномасштабного вторгнення Сергій виконував завдання в складі екіпажу вертольота Мі-14, з березня обіймав посаду бортового авіаційного техніка-інструктора.
6 травня 2022 року оформив шлюб через «Дію» з коханою Діаною.
«Отримавши свідоцтво про шлюб, я подзвонила йому по відеозв’язку. Ми привітали одне одного й домовилися, що відзначимо, як зустрінемося. Наступного дня я отримала смс: «Доброго ранку, дружино!». А вже моє повідомлення він не прочитав і на мої дзвінки не відповідав», – згадала вона.
Захисника нагородили відзнакою «За участь в антитерористичній операції», нагрудними знаками «Учасник АТО» та «Ветеран війни», медаллю «Учасник військового параду», а вже посмертно – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Сергія Мущицького та полковника Ігоря Бедзая, які загинули в одному вертольоті, поховали у Миколаєві 7 травня 2022 року.
