Данило народився 14 березня 2002 року в селищі Якимівка Запорізької області. Навчався в місцевій гімназії, а згодом опанував фах автослюсаря та водія у Якимівському професійному аграрному ліцеї. Працював у сфері гуртової торгівлі, розвиваючи власну справу.
З 5 класу займався боксом. З дитинства захоплювався технікою: міг власноруч відремонтувати автомобіль, дуже любив мотоцикли й навіть самостійно зібрав байк типу «боббер». Перед початком служби придбав омріяну автівку BMW.
Під час повномасштабної війни Данило боронив Україну в лавах 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Обіймав посаду навідника 1 десантно-штурмового взводу 9 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону. На своєму автоматі написав «Мирон» – саме так його часто називали побратими.
«Даня – мій син, моя люба дитина. Він з 4 років мріяв стати військовим. Одного разу ще зовсім малим побачив на вулиці хлопця у військових чоботях і сказав: «Мамо, а пам'ятаєш, коли я був в армії, в мене теж такі були». Я посміхнулася: «Так ти ще не був в армії». Він був добрим, сміливим, казав правду в очі, був на позитиві. Не пам'ятаю, щоб він був злим. Завжди усміхався і жартував. Завжди поцілує, коли приїжджає чи їде. Він – мої крила, моє сильне плече, на яке я могла спертися. Для брата і сестри він – приклад. Постійно казала: «Даня, брата і сестру завжди підтримуй, ти старший». А він: «Звісно, мамуль, я їх ніколи не покину…», – написала мама Галина Василівна.
Посмертно Данила Мирошниченка нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали захисника на кладовищі у рідному селищі Якимівка.
У нього залишилися батьки, сестра та брат.
