Сержант Віталій Наслєдов народився 13 травня 1982 року в селі Мала Лепетиха Херсонської області. Навчався у школі № 16 у місті Нікополі на Дніпропетровщині. Зі шкільних років цікавився історією України та любив дивитися документальні фільми, а вчителька української мови та літератури хвалила його за твори.
У 1999-му Віталій вступив до Нікопольського медичного училища (на 2026 рік – фаховий медичний коледж), де вчився на фельдшера, але наступного року його призвали на строкову службу до ЗСУ.
Після демобілізації закінчив Криворізьку школу міліції. Працював у роті патрульно-постової служби Нікопольського відділу поліції. Отримав звання сержанта, медалі «За сумлінну службу» ІІІ ступеня та «10 років сумлінної служби».
«Віталій цікавився машинами й технікою. Міг і ремонт самостійно зробити, і полагодити необхідне в домі. Полюбляв готувати. Любив проводити час з рідними. Ніколи не боявся пробувати щось нове і отримувати нові знання», – написала сестра Анастасія.
У 2015 році підписав контракт зі Збройними Силами України. У лавах 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» брав участь в АТО/ООС. У 2021-му звільнився зі служби за станом здоров’я. Він переніс операцію на нозі та потребував реабілітації.
Під час повномасштабного вторгнення Віталій знову став до лав захисників. Воював у складі рідної 93-ї ОМБр на посаді навідника. Був шульгою, тому отримав псевдо Лівша. Дивував побратимів тим, що вмів стріляти лівою рукою з автомата.
Свій останній бій захисник прийняв 30 вересня 2024 року біля села Андріївка Бахмутського району Донеччини. Віталій перебував на позиції зі своїм мінометним розрахунком, який уже дві доби щільно обстрілював ворог. Українські оборонці працювали у відповідь. Під час підготовки до чергового обстрілу Віталій зазнав поранень від уламків міни. Він встиг доповісти по рації про свій стан. Помер на руках у побратима. Воїнові назавжди 42 роки.
«Віталій був людиною щедрої душі, відкритий, мужній і харизматичний. Його поважали за чесність, справедливість, силу характеру, внутрішню гідність і безмежну людяність. Міг підтримати і словом, і ділом. Він був дуже відповідальною людиною, гостро сприймав несправедливість, не міг стояти осторонь чужої біди. Чоловік з великим серцем і душею справжнього воїна. Він неодноразово рятував побратимів з-під обстрілів і надавав першу медичну допомогу. Протягом усього перебування на передовій лікував і годував тварин, які приходили до позицій його підрозділу. У серцях всіх, хто його знав, він залишив щирі і світлі спогади», – додала сестра Анастасія.
За час служби Віталія Наслєдова нагородили медалями «Учасник АТО», «Ветеран війни», «За оборону Бахмута», відзнакою від командування 93-ї ОМБр «Холодний Яр» ІІ ступеня, почесним нагрудним знаком «Золотий Хрест», а вже посмертно – медаллю «Захиснику Вітчизни» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали військовослужбовця на Алеї почесних поховань учасників бойових дій міського кладовища в Нікополі.
У нього залишились батьки, сестра та дві доньки.
