Матрос Андрій Ніколаєв народився 30 листопада 1991 року в селі Себине на Миколаївщині в багатодітній родині. Навчався в місцевій школі, після дев’ятого класу працював пекарем, а також різноробом у полі.
«Син був дуже компанійською дитиною, працьовитим, умів усе робити власноруч. У його руках усе оживало – за що б він не взявся, усе доводив до кінця. У школі його поважали за відповідальність», – розповіла мати Світлана.
Після строкової військової служби Андрій у 2019 році підписав контракт із 36-ю окремою бригадою морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Служив водієм-механіком самохідного артилерійського дивізіону. Того ж року він познайомився з майбутньою дружиною Лідією.
26 січня 2022 року контракт Андрія завершився. Та вже 23 лютого йому зателефонували з військкомату й повідомили, що він має з’явитися. Наступного дня Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. 25 лютого його направили до військової частини, а звідти – до Маріуполя. Вдома залишилася вагітна дружина.
«Відправили Андрія до його побратимів. 21 березня в нього народилася донечка Аделінка. На зв’язок вийшов 24 березня, дізнався, що народилася донечка. Це був останній дзвінок, і більше ми його не чули. 6 квітня нам зателефонували й сказали, що син загинув», – розповіла мати.
Андрій Ніколаєв поліг 6 квітня 2022 року під час оборони Маріуполя. Йому було 30 років.
Станом на жовтень 2026 року тіло військовослужбовця не знайшли, тому рідні не змогли його поховати.
Посмертно воїна нагородили медаллю «За військову службу Україні», відзнаками «Хрест Нескорених» і «Хрест Доблесті».
На Алеї Слави в рідному селі Себине встановили банер із фотографією морпіха.
У нього залишилися мати, дружина, донька, брати та сестри.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
