Андрій народився 4 грудня 1997 року в селі Андріївка Чернігівської області. Він ріс активним, щирим і світлим хлопцем, який завжди приносив із собою сміх і добро. У школі вирізнявся наполегливістю та любов’ю до спорту. Багато разів перемагав на змаганнях із волейболу та футболу, виступаючи за школу та рідне село.
Згодом Андрій продовжив навчання за кордоном. Він мріяв повернутися на Батьківщину й стати на її захист.
У 2020 році Андрій вступив до ЗСУ. Служив у навчальному центрі «Десна». Спочатку був стрільцем, а згодом став інструктором. Самовіддано передавав знання новобранцям і завжди підтримував побратимів.
З початком повномасштабного вторгнення Андрій без вагань став на захист рідного Чернігова. У 2023-му перевівся до 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». Спочатку служив розвідником, згодом став старшим механіком-водієм.
«Побратими згадують Андрія як людину, яка завжди сміялася, підбадьорювала інших і не давала втратити віру навіть у найважчі дні. Він був тим, хто ніс світло всюди, куди б не приходив. Ми познайомилися на початку 2024 року. Це було кохання з першого погляду: щире, глибоке й справжнє. Андрій ніби розквітнув, він будував плани, мріяв про спільне майбутнє. І вже влітку ми одружилися. Та 10 вересня 2024 року Андрій героїчно загинув. Він віддав життя за свободу, незалежність України та майбутнє своєї сім’ї під мирним небом. Понад рік його вважали зниклим безвісти. Лише у вересні 2025 року стало можливо повернути Героя додому. Світла усмішка Андрія, його доброта, мужність і незламність назавжди залишаться в серцях родини, друзів і побратимів. Вічна слава та світла памʼять Герою – Андрію Номерчуку! Герої живуть доти, доки про них пам'ятають!» – написала дружина Анна.
Воїна відзначили нагрудним знаком «За відвагу в службі».
Його поховали у рідній Андріївці – там, де він народився і куди завжди повертався думками. На фасаді школи відкрили меморіальну дошку в пам’ять про захисника.
У Андрія залишилися дружина і мати.
