Роман народився 26 квітня 2000 року в Києві. Навчався у школі №118 у спортивному класі. Займався плаванням.
«Син у дитинстві та юності був везунчиком. Це багато хто помічав. Він був дуже товариським, легко знаходив спільну мову з людьми. Мав багато друзів. А ще був дуже рухливим», – сказав батько Сергій.
У шостому класі почав займатися східними єдиноборствами, зокрема кікбоксингом. Згодом став кандидатом у майстри спорту, пізніше посилено тренувався в ММА.
«Я намагався виховати Рому справжнім чоловіком і це вдалося. Він був справедливим, чесним, добрим і чуйним, завжди допомагав друзям», – розповів батько.
На фанатський сектор «Динамо» Роман прийшов ще в старших класах. Згодом отримав запрошення до першого складу молодого колективу «North Company» – відстоював клубні кольори на стадіоні та за його межами.
«Коли настав час іти до війська, я запропонував йому морську піхоту. Я сам під час АТО служив у 36-й бригаді. У листопаді 2020 року Роман доєднався до цього підрозділу. Після перших навчань отримав підвищення до старшого стрільця», – сказав батько.
У 2020 році Роман познайомився з Іриною: «Він завжди вирізнявся своєю стійкістю і світлом. Завжди з усмішкою. З перших хвилин між нами був особливий звʼязок, – розповіла кохана дівчина. – Він був молодшим за мене, але мав такий внутрішній стрижень і силу, що це захоплювало. Він був уособленням чоловіка: розумний, стриманий, сильний, уважний, вихований. Батьки можуть ним пишатися – він виріс неймовірною людиною. На нього завжди можна було покластися. Він жодного разу не порушив слова. Жодного разу мене не підвів».
З весни 2021 року закохані мешкали у Миколаєві. У серпні Романа відправили на Зміїний – на навчання зі стрибків. Коли повернувся, зробив коханій пропозицію – і вона сказала «так».
«Ми зустріли Новий рік – лише добу були разом, бо до свят і після Рома був у лікарні. Це була наша остання зустріч. 23 лютого його виписали. 24-го почалося повномасштабне вторгнення. Ми були на звʼязку ще кілька днів. Роман завжди мав фарт і вмів виходити зі складних ситуацій. 2 березня він записав голосове з чужого телефона, передав привіт рідним і сказав, що все добре. Я більше ніколи не чула його голосу», – розповіла Ірина.
Роман разом із побратимом евакуйовував пораненого – поруч стався вибух, і воїна смертельно поранило уламками.
«Все, що в мене залишилося – це татуювання його почерком і коробка з речами, які досі пахнуть Ромою. Я памʼятатиму свого коханого довше, ніж знала», – сказала Ірина.
Побратими поховали Черепка у братській могилі на території парку імені Петровського.
Воїна посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
У Романа залишилися батько, мати, старший брат і кохана.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
