Віталій народився 4 липня 1996 року в селі Надіївка Дніпропетровської області. Навчався в місцевій школі. Займався танцями. Вправно виконував тіктонік.
«У дитинстві син часто ходив до прабабусі і просив у неї квіти. Коли повертався додому, ховав їх за спину і казав мені «Заплющ очі», а потім дарував. Любив село і говорив, що житиме тільки тут. Дуже любив собак: у нас була європейська вівчарка, з якою Віталік завжди бігав. Він був охайним: ніколи не вдягав брудне взуття чи одяг. Говорив, що краса у простоті», – розповіла мати Людмила.
Після школи вступив до Національного технічного університету «Дніпровська політехніка». Але диплом юриста не отримав, бо провчився лише два роки. У 2015-му на війні загинув його вітчим, який виховував Віталія з трьох років. Після цієї втрати він швидко подорослішав і почав особливо піклуватися про матір і сестер.
«Син хотів служити в полку «Азов» і заради мрії покинув навчання. Влітку 2022 року планував поновитися, але вже на заочному відділенні… Пройшов курс молодого бійця і був зарахований до лав підрозділу. Син обіймав посаду санітара», – сказала мати.
«Віталя прийшов у нашу сім’ю незадовго до повномасштабної війни. Він був у складі останнього поповнення після БКБП (базовий курс бойової підготовки). Разом із ним до нас потрапило багато чудових хлопців, але Віталя чомусь запам’ятався мені найбільше, – сказав побратим на псевдо Пако. – Тихий, спокійний. Іноді з нього доводилося щось довго випитувати – він волів більше робити, ніж говорити. Але був спосіб його розговорити – жарти. Варто було лише розсмішити, і все – перед тобою не задумливий, а веселий хлопець. У роботі він був тим, на кого можна покластися: тут його характер говорив сам за себе. Почув команду – виконав. Якщо щось не розумів, питав і знову брався до справи. Віталя був на своєму місці, навіть якщо йому це не завжди подобалося. Дуже бракує зараз його щирої, по-дитячому світлої усмішки».
Посмертно бійця нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Тіла оборонця станом на травень 2026 року не повернули рідним.
У Віталія залишилися мама і сестри.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
