Солдат Олександр Петросюк народився 24 липня 1991 року в місті Козятин Вінницької області. Закінчив Київський електромеханічний технікум залізничного транспорту (на 2026 рік – електромеханічний фаховий коледж). Працював у різних сферах: був охоронцем, будівельником, ремонтував мобільну техніку в «Sotik Service». Захоплювався комп’ютерною та електротехнікою, любив музику, відпочинок на природі, риболовлю.
Під час повномасштабної війни служив оператором відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів у 71-й окремій єгерській бригаді (на 2026 рік – 71-ша окрема аеромобільна бригада). Мав псевдо Шульц.
«Олександр назавжди залишиться для мене добрим, щедрим, веселим, компанійським, відчайдушним, харизматичним, талановитим і безкомпромісним. Він був надійним другом, який ніколи не відмовляв у допомозі. Завжди мав своє бачення, свою правду, і не зраджував їй. Сашина привітна усмішка була його візитною карткою, а його сила була не в словах, а в мовчазній витримці: навіть коли було важко чи боляче, він не скаржився, просто тримався, як кремінь», – розповіла сестра захисника Руслана.
Олександр Петросюк поліг 14 липня 2025 року біля села Нова Січ Сумської області внаслідок атаки ворожого FPV-дрона. Йому було 33 роки.
«У нього все мало бути попереду. Він мріяв не про військову славу, а про просте людське щастя: затишний дім, кохану дружину і дитячий сміх, який би наповнював його життя сенсом. Бути батьком – це була його найзаповітніша, найтихіша мрія. Він не встиг ним стати, а став Героєм, який виборов право на майбутнє для тисяч інших дітей. Світ став темнішим без його усмішки, але пам'ять про нього завжди житиме в наших серцях», – написала сестра.
Захисника нагородили відзнакою «За героїзм та патріотизм» та орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Поховали Олександра на Алеї Слави у селі Козятин.
У нього залишилися мама Марія, батько Юрій, сестра Руслана та племінник Даніїл.
