Андрій народився 13 грудня 1998 року в селі Бучмани на Житомирщині. Після школи пройшов строкову службу в лавах Національної гвардії України. Потім працював у службах охорони. У грудні 2020-го прийшов у компанію «Нова пошта». Обіймав посаду фахівця відділу імпорту. Любив футбол. Вболівав за «Барселону». Ходив до тренажерної зали. А ще любив грати у теніс, особливо настільний.
На початку повномасштабної війни, у квітні 2022 року, Андрія мобілізували. Боронив Україну в лавах 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». Був гранатометником.
Воював на Луганщині й Донеччині. Зокрема, боронив Сіверськодонецьк і Вугледарську ТЕЦ. Потім проходив навчання у Чехії та Німеччині. В червні 2023-го вирушив на Запорізький напрямок.
«До роботи Андрій ставився дуже відповідально, у колективі був лідером. Порядна, чесна людина. Веселий, іноді – смішний, завжди жартував. Мав багато друзів. Був компанійський, з ним можна було поговорити про що завгодно. Він був такою людиною, що не знала страху. У будь-якій суперечці він стояв до кінця, був упертий і азартний, завжди досягав того, чого хотів. Так і на війні», – розповів колега Ярослав.
«Андрій був унікальною людиною. Ніколи нічого не боявся. Був на всіх тренуваннях. На полі бою він завжди був чіткий і впевнений у своїх діях. Я добре запам’ятала одну його фразу: «Нехай усі вороги знають перед смертю, що я – Польовий!». У 2022 році він тримав оборону на околицях села Миронівське. У червні 2023-го успішно штурмував ворожі позиції під Роботиним, зайнявши їх. Андрій знищив чимало ворогів. Звільнив дуже великі ділянки місцевості. У той день, 4 липня, під час надання допомоги іншим пораненим він сам отримав поранення осколками. Але під час евакуації його серце зупинилося. Тоді він врятував щонайбільше трьох наших бійців. Вони дуже вдячні йому за життя», – розповіла медикиня 47 ОМБр Юлія Шевченко.
Посмертно Андрій Польового нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У нього залишилася мама.
