Роман народився 13 червня 1995 року в Кропивницькому. З дитинства мав загострене почуття справедливості. Закінчив ліцей №93. Батько працював авіадиспетчером, тож змалечку хлопець мріяв стати пілотом. Вищу освіту здобув у Національному авіаційному університеті.
Ще однією його пристрастю був футбол. Ще школярем Роман почав відвідувати домашні матчі львівських «Карпат» на стадіоні «Україна». Згодом долучився до фанатського руху та підтримував команду на виїздах.
«Син таємно від мене їздив до Києва, брав участь у Революції Гідності. 31 липня 2014 року Рома повідомив, що з друзями з фан-клубу їде до Києва на вишкіл. Я просила його не робити цього. А син тоді відповів: «Я поїду на Схід, щоб росіяни не прийшли до Львова і не робили тут те, що роблять там». Справжній зміст цих слів я до кінця зрозуміла вже після оприлюднення звірств у Бучі та Бородянці», – згадує мати Інна.
У складі полку «Азов» Роман брав участь у Павлопіль-Широкинській наступальній операції, а також в обороні Світлодарської дуги, Мар’їнки та Красногорівки.
У липні 2016 року після смерті батька рідні просили його залишити службу. Та він відповів: «Буде велика війна. Чим краще ми підготуємося, тим легше буде нам і важче ворогу».
«Мовчазний, десь дуже сфокусований, відповідальний і працьовитий хлопець. Як він любив свою справу, як він віддавався їй більше за всіх», – сказав побратим Бик.
Побратим Білий познайомився з Паштетом на сержантських курсах: «Там він проявив себе як талановиту, ерудовану людину з дуже своєрідним почуттям гумору. У 2020 році, коли Рома вже був командиром розвідувальної групи, запросив мене допомогти з виконанням бойового завдання – у підрозділі бракувало екіпажів БТР. Він завжди дбав про своїх людей і не соромився просити допомоги там, де бракувало знань. Коли ми вперше разом працювали в бойових умовах, я зрозумів, що він справжній професіонал. Міг пояснювати речі навіть командирам вищого рівня, бо бачив проблеми там, де інші їх не помічали».
Повномасштабне вторгнення Роман зустрів у Маріуполі як командир 3-ї бойової групи розвідки спеціального призначення полку «Азов». 25 березня Президент нагородив його орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
«Коли російський спецназ прорвався в центр нашої оборони й потрібно було діяти негайно, щоб не дати ворогу закріпитися, мене на БТР-4 відправили на допомогу групі Паштета для штурму будівлі, де перебував противник. Я не мав жодних сумнівів — навпаки, був радий працювати разом, бо знав: він розуміє, що робить. Його накази виконував без вагань. У його підпорядкуванні були піхота, танки, БТРи, а також артилерійська підтримка. Він діяв чітко й професійно, впевнено керуючи боєм. Завдяки цьому вдалося знищити значну частину особового складу та бронетехніки противника. Варто розуміти: за фахом він був розвідником, але впевнено керував і механізованими підрозділами», – додав Білий.
Під час одного з вуличних боїв Роман зазнав поранення стегнової артерії та втратив багато крові. Однак уже за кілька днів залишив шпиталь і повернувся до побратимів. Він також відмовився від евакуації гелікоптером з оточеного міста, поступившись місцем важчому пораненому.
Увечері 6 квітня разом із побратимами вирішив переправлятися катером на «Азовсталь», щоб возз’єднатися з бойовою групою. Вранці 7 квітня стало відомо, що росіяни вразили катер із ПТРК.
Побратим Серпень розповів: «Він дуже дбав про своїх бійців і в побуті, і в службі. Завжди стояв на своєму й до останнього відстоював інтереси свого взводу та кожного бійця. За кілька годин до загибелі я бачив його – він збирав спорядження, був, як завжди, зібраний і налаштований по-бойовому».
За життя Роман був нагороджений відзнаками «За участь в Антитерористичній операції» та «Козацький хрест», нагрудними знаками «За доблесну службу», «За відвагу в службі» та «За відзнаку в службі», медалями «Захиснику Маріуполя» і «Захиснику Вітчизни», відомчою відзнакою «Вогнепальна зброя» – «Форт-17», орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Посмертно йому надали звання капітана та нагородили орденом «За мужність» III ступеня. На фасаді ліцею встановили меморіальну дошку на честь воїна.
Прощання відбулося 22 серпня 2023 року в Гарнізонному храмі у Львові. Поховали Романа на Личаківському кладовищі.
У нього залишилися мати, дружина, брат і сестра.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
