Юрій народився 8 березня 1994 року в місті Жидачів на Львівщині. Там навчався в початковій школі. Згодом разом із сім’єю переїхав до Львова. Після закінчення школи вступив до Львівської державної фінансової академії. Любив грати на гітарі, писав пісні. Цікавився мистецтвом чаювання. Вів активний спосіб життя, регулярно займався спортом.
«Син одружився дуже рано – в 20. Закохався, як кажуть, по самі вуха. Відразу народилася доня – його всесвіт. А згодом – і син. Діти були його мотором. Юра ріс без батька, тож всю свою любов віддавав їм. Його романтизм зашкалював. Кохана дружина, любимі дітки – всі вони випромінювали вогнище любові, яке, здавалося, ніколи не згасне. Але війна все зруйнувала», – розповіла мати Орислава Мирославівна.
Юрій працював у Польщі бригадиром будівельної бригади. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, не вагаючись, повернувся в Україну, щоб стати на її захист. Спочатку служив у 2-й окремій Галицькій бригаді Національної гвардії України. Потім перевівся до 4-го окремого загону спеціального призначення «Омега» Центру спеціального призначення НГУ. Був офіцером 2-ї бойової групи 3-ї групи спеціального призначення. Псевдо Цифра отримав, бо мав на тілі татуювання з числом 13.
«У ньому було стільки патріотизму, віри у перемогу, що зупинити його було неможливо. Його навіть відразу не взяли у військо, бо не мав жодної військової підготовки, не проходив строкової служби. Але він добився, щоб стати в стрій захисників. За короткий час він зі звичайного солдата став офіцером», – сказала мати Юрія.
«Він був гордістю родини. Люблячим сином і братом, опорою для нашої сімʼї. Завжди добрий і позитивний, світлий, з великим люблячим серцем, мудрий, з тонким почуттям гумору. В ньому було стільки енергій, що здавалося світилося все поруч із ним. Творчий і надзвичайно емоційний, чуттєвий і романтичний. Я у великому горі, але дуже пишаюся своїм сином. Він – мій герой, він – герой України», – додала вона.
За службу Юрія Пронюка нагородили відзнакою «За оборону України», медаллю «За сприяння воєнній розвідці України» ІІ ступеня, нагрудними знаками «За відвагу в службі» та «Ветеран війни», а вже посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали воїна у Львові на Полі почесних поховань Личаківського кладовища.
У нього залишилися мама, молодші сестра та брат, дружина, донька та син.
