Юрій народився 4 квітня 1988 року в селі Кременець Волинської області. Коли йому виповнився рік, родина переїхала до села Уздиця на Сумщині. Юрій зростав у дружній багатодітній сім’ї: мав по двоє старших братів і сестер.
Після закінчення Уздицької школи вступив до Путивльського педагогічного коледжу, де здобув фах учителя фізкультури. Згодом у Сумському державному педагогічному університеті імені А. Макаренка отримав диплом магістра. Пройшов вишкіл за програмою «Сокіл» для спецохорони – ці навички згодом стали в пригоді на фронті.
У цивільному житті Юрій працював у різних сферах, але справжнє покликання знайшов у меблевій справі. Був висококласним майстром, виконував замовлення по всій Україні. Жив у Києві, однак про рідних на Глухівщині не забував.
«Він не чекав особливого приводу, щоб зібрати родину. Завдяки йому ми частіше бували в мами. Він не приймав відмовок «немає часу» чи «немає як», – якщо Юра сказав, значить, усі їдуть», – згадала сестра Лідія Зенікова.
У перший день повномасштабного вторгнення Юрій став до лав Збройних Сил України. Служив у 241-й окремій бригаді територіальної оборони. Разом із побратимами бився за Бучу, Ірпінь, Чорнобиль, Херсон, воював під Авдіївкою. Пізніше тримав оборону під Бахмутом. Обіймав посаду командира зенітно-кулеметного відділення артилерійського підрозділу.
«Я завжди думала, що Юра наче сталевий, що з ним нічого не станеться. Подумки просила: хто завгодно, тільки не він. Але, на жаль, так сталося, що саме він», – сказала Лідія.
Посмертно Юрія Приймачка нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника в селі Уздиця на Сумщині.
У нього залишилися мати, дві сестри і брат. Другий брат Олександр Приймачок поліг на Донеччині через 10 днів після загибелі Юрія.
