Вадим народився 16 листопада 1981 року в місті Ніжин Чернігівської області. Закінчив Вінницький транспортний фаховий коледж. Працював шляховим майстром Ніжинської дистанції колії регіональної філії «Південно-Західна залізниця». Він гарно малював, грав на гітарі, мав багато друзів і був душею компанії.
«Він дуже любив це життя і родину, все робив для того, щоб рідні були щасливими. Мав бронь, але відмовився від неї та пішов захищати країну від ворога. Щирий, добрий, комунікабельний, мужній та сміливий. Він був справжнім у всьому, завжди говорив, що думає, і притягував до себе людей. Був нашою підтримкою та опорою», – сказала дружина Валентина.
Вадим служив головним сержантом–командиром бойової машини у 117-й окремій важкій механізованій бригаді. Одного разу він приготував каву всім побратимам, з того часу його називали Бармен.
Захисника відзначили нагрудними знаками «Учасник бойових дій» та «За сумлінну службу», а також грамотою від командира військової частини.
«Люблю і любитиму через усі світи. Вадим був для мене всім: коханим, чоловіком, другом, порадником, підтримкою, моєю рідною душею. Світлий, усміхнений, з неймовірно красивими блакитними очима. Тільки він міг мене заспокоїти, знайти потрібні слова. З ним завжди було весело й затишно, і саме з ним я впевнено стояла на ногах. 23 роки ми прожили в шлюбі, і я не вдова, а навіки дружина Героя», – сказала Валентина.
Поховали Вадима Пильника у місті Ніжин.
У нього залишилися сини Богдан і Святослав, мати Любов, батько Олександр і дружина Валентина.
