Вадим народився 5 квітня 2001 року в селі Дерно на Волині, проживав у місті Луцьку. З юності мріяв про військову службу: у 15 років вступив до військового ліцею, а в 19 підписав контракт із Національною гвардією України. Паралельно навчався на кафедрі національної безпеки у Волинському національному університеті ім. Лесі Українки.
Під час повномасштабного вторгнення Вадим боронив країну в лавах 32-го окремого батальйону Національної гвардії України. Обіймав посаду командира 3-го стрілецького взводу стрілецької роти резерву.
«Вадим пішов захищати Україну, не вагаючись ні хвилини. З гарячим серцем і спокійним поглядом він стояв за всіх нас – за рідну землю, за наш спокій, за майбутнє, якого сам не дочекався. Його мужність, відвага і самопожертва – це приклад для всіх, хто знав і пам’ятає його. Вадим був найкращою, найщирішою і найсправедливішою людиною. Він мав стільки планів, мрій і сил жити… але нічого не встиг. Не встиг створити сім’ю, не встиг відчути радість батьківства, не встиг здійснити те, про що мріяв. Йому навіки 23. Він залишив по собі світло, яке не згасне, і любов, яку неможливо забути», – поділилася його наречена Тетяна.
Вадима Радюка нагородили відзнакою «За оборону України». Посмертно йому присвоїли звання молодшого лейтенанта і відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали воїна на Алеї Слави в селі Гаразджа на Волині.
У нього залишилися батьки, молодший брат і дівчина, з якою він невдовзі мав одружитися.
