Олександр народився і жив у селі Демидів Київської області. Здобув в училищі фах монтажника обладнання котельних установок, електрозварювальника ручного зварювання. Та найулюбленішою стала робота на київському заводі «Радар» на посаді гальваніка, яку починав з учня, а потім поступово отримав найвищий 5-й розряд. Далі перейшов працювавти до ТОВ «Кізов Україна», дочірнє підприємство «Гальванотехніка». Але мріяв відкрити власну справу. Навіть перебуваючи в ЗСУ, отримував пропозиції щодо роботи, оскільки був затребуваним спеціалістом. У вільний від роботи час любив ловити рибу та ходити до лісу по гриби.
У березні 2022 року чоловік пішов до військкомату із прагненням стати на захист Батьківщини від російських окупантів. Згодом долучився до лав 65-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Служив на посаді старшого водія розвідувального взводу.
У серпні 2023-го був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
«Мій чоловік був доброю людиною, гарним чоловіком і чудовим татусем. Саша добровільно пішов у військкомат у березні 2022 року і вирішив, якщо його чекає попереду війна, то він бачить себе тільки на полі бою. Не в тилу, не на другій лінії. Хоча вибір у нього був. Він не служив в армії, був обмежено придатним у воєнний час і непридатним у мирний, бо з дитинства не мав однієї нирки. У розвідувальний взвод погано йшов набір, а Сашик пішов, не роздумуючи. Майже два роки брав участь у бойових діях. Чесно виконував обов'язки. Дізнавшись, що Саша загинув, ніби перевернувся весь світ. Це як грім серед ясного неба... Сльози, біль, відчай, ненависть – все злилося в одне ціле. А в голові тільки останні його слова: «Все буде добре!». Раніше він мені завжди дарував квіти, а тепер я йому... живі, ковані, штучні, зі стрічок…» – поділилася Світлана Савченко.
Поховали Олександра на Алеї Слави у рідному селі Демидів.
Посмертно йому присвоєно звання «Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади».
Вдома на захисника чекали батько Іван, дружина Світлана та донька Олександра.
