Тарас народився 9 березня 1988 року в селі Байдакове Кіровоградської області. Працював різноробом. Цікавився вогнепальною і холодною зброєю, топографією. Мешкав у місті Новояворівську на Львівщині.
У 2008–2010 роках Тарас служив у ЗСУ. У 2014-му, коли почалася російсько-українська війна, став на захист рідної країни. Брав участь в обороні Донецького аеропорту у складі 3-го окремого полку спецпризначення, згодом служив у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Був інструктором у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки.
З жовтня 2021 року Тарас служив у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Спершу обіймав посаду головного сержанта, а у 2023-му його призначили командиром взводу.
«Я теж служу у війську. З Тарасом ми познайомилися в частині у 2019 році. На другий тиждень після цього він запропонував одружитися, і я погодилась. У 2020-му в нас народився синочок, а в 2023 році – донечка. Її чоловік бачив лише раз – на хрестинах. А коли донечці було півтора місяця, він загинув… Син пам'ятає тата, дуже скучає, доня знає його тільки за фото. З Тарасом ми мало часу були разом, війна його забрала. Але я вдячна долі, що ми зустрілися і жили це коротке життя разом. Час іде, але що далі, то більше відчуваю, як його бракує і мені, і дітям», – поділилася дружина Наталія.
Тараса нагородили орденом «За мужність» III ступеня, відзнаками «За зразкову службу», «За взірцевість у військовій службі», «За оборону Донецького аеропорту», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест». А вже посмертно відзначили орденом «За мужність» II ступеня.
Поховали захисника в місті Новояворівську на Львівщині.
У нього залишилися дружина Наталія, син Тарас і донька Емілія.
