Олексій народився 9 липня 1991 року в місті Берестин (раніше – Красноград) Харківської області. Потім із родиною переїхав до Прилук на Чернігівщину. Закінчив Прилуцький гуманітарно-педагогічний фаховий коледж імені Івана Франка, а згодом – Університет Григорія Сковороди в Переяславі (раніше – Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет). Працював учителем фізичної культури.
У 2014 році брав участь в АТО. З початком повномасштабного вторгнення добровільно долучився до лав Збройних Сил України. Служив у 20-му окремому батальйоні спеціального призначення – підрозділі у складі Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. Згодом став командиром відділення.
Олексій мав багато друзів і знайомих, які памʼятають його як щиру, добру, легку в спілкуванні людину. Побратими розповідали, що він дуже вболівав за Україну, був відважним і сміливим, йшов на небезпечні ризиковані бойові завдання, щоб знешкодити ворога.
«В Олексія було велике добре серце. Дуже важко без нього, хотілося, щоб він був з нами завжди», – сказала мама Тетяна.
Олексія Романовського посмертно відзначили почесним нагрудним знаком «Золотий знак пошани», орденом «За мужність» III ступеня та почесною відзнакою «Захисник України – Герой Прилуцької громади».
«Олексій був щирим, життєрадісним і чуйним хлопцем, з великою ніжністю й любов’ю ставився до своєї матері. Його турботливе серце зігрівало кожного, хто був поряд. Таким героям, як Олексій, навіки СЛАВА! А матерям, що зростили таких мужніх захисників, доземний уклін і шана», – сказала подруга й колега матері Олена.
Поховали захисника на міському кладовищі у Прилуках.
У нього залишилися мати Тетяна та брат Артем.
