Олексій народився і жив у місті Гуляйполе Запорізької області. Після школи закінчив там професійно-технічне училище та здобув фах машиніста автомобільних кранів. Працював у різних сферах, зокрема, був водієм, контролером електролічильників та охоронником. У вільний час любив читати, займатись городом.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік виїхав із рідними на Тернопільщину. Згодом вирішив піти захищати рідну країну та приєднався до лав ЗСУ. Служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Обіймав посаду санітара-радіотелефоніста медичного пункту стрілецького батальйону. Брав участь в обороні Донеччини та Луганщини.
9 липня 2022 року російські окупанти завдали потужного ракетного удару по місту Часів Яр. Вранці знищили залізничний вокзал, а ввечері влучили у дві п’ятиповерхівки. В одній з них перебували українські військові. З-під завалів дістали 48 тіл.
«Вважаємо, що він загинув 11 липня, бо в цей день був один не прийнятий виклик і повідомлення у вайбері. Повідомлення могло прийти із затримкою, але виклик… Хлопців кілька днів витягували з-під завалів… Олексій був найкращим батьком, сином, чоловіком, братом. Пішов на війну добровольцем, маючи інвалідність. Нам дуже його не вистачає…» – розповіла дружина загиблого Світлана.
Посмертно військового нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Олексія в селі Млинок на Кіровоградщині.
У нього залишилися мама, брат, дружина, син і дві доньки.
