Віталій народився 16 березня 1973 року в Києві. Виріс і навчався у селі Бугрин на Рівненщині. Закінчив Рівненське медичне училище. Працював масажистом у Бугринській амбулаторній лікарні. У 2000 році разом із сім’єю переїхав до Нетішина, де відкрив майстерню з ремонту взуття. Його знали як працьовитого, щирого й доброзичливого чоловіка. Він захоплювався літературою, музикою та мистецтвом, багато читав, цікавився політикою. Умів жартувати і робити сюрпризи рідним.
У 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, Віталій хотів стати на захист країни, але через стан здоров'я не пройшов медогляд і його зарахували до резерву. Та вже у перший день повномасштабного вторгнення, не чекаючи повістки, вирушив до Шепетівки, де долучився до місцевої територіальної оборони. Спочатку служив бойовим медиком – рятував побратимів і цивільних під час звільнення Харківщини. Згодом був стрільцем у 103-й окремій бригаді територіальної оборони. Навіть у найважчих обставинах не втрачав оптимізму, не скаржився і прагнув бути корисним.
Він дуже любив тварин. Серед руїн знищених і покинутих сіл він опікувався беззахисними котами й собаками, підгодовував їх, а під час однієї з коротких відпусток привіз додому кошеня.
«Я лагідно називала Віталія «швагрик». Мені було 9 років, коли сестра познайомила мене з ним. Він був мені як брат. У наших спогадах назавжди залишаться спільні свята, жарти, твої кумедні прізвиська і добре серце. Щедрий, веселий, мужній, самовідданий – таким ти назавжди будеш у моїй пам’яті. Любимо, пам’ятаємо, сумуємо…», – написала сестра дружини Надія Гец.
Тяжким ударом для Віталія стала загибель на фронті його сина Ярослава. Він мав можливість повернутися додому, але залишився в строю. Як справжній чоловік, батько і патріот, продовжив боротися за Україну.
«Прощавай, друже, мені тебе дуже бракуватиме. Ти був справжнім бойовим товаришем, який ніколи не кинув би у біді, таким самим, як і твій полеглий син–Герой. А тепер і ти пішов до нього на небеса…», – сказав товариш і побратим Володимир Чернях.
Поховали захисника у селі Бугрин Рівненської області поруч із сином Ярославом, який поліг 28 квітня 2023 року в селі Васюківка на Донеччині.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У Віталія залишилися батьки Тетяна та Олександр, дружина Наталія і донька Соломія.
