Валерій народився 30 червня 1986 року в місті Корсунь-Шевченківський Черкаської області. Закінчив педагогічний фаховий коледж. Працював в охоронній фірмі «Сіріус». Захоплювався футболом.
Під час повномасштабного вторгнення служив командиром гранатометного відділення протитанкового взводу у 110-й окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Псевдо Корсунь отримав на честь рідного міста.
«Він був безстрашним воїном, найкращим другом і надійним побратимом», – написав молодший брат Влад.
У футбольній спільноті Корсунщини додали, що Валерій був «бійцем на полі і бійцем за волю України».
«14 та 15 лютого 2024 року – чорні дні нашої пам’яті. Дні, які вже стали частиною історії, написаної кров’ю українських воїнів. Поранених бійців 110-ї бригади цинічно вбили військові країни 404 на позиції «Зеніт» («Музей») біля Авдіївки. Мій брат Валерій Шкребтій, Іван Житник, Андрій Дубницький, Олександр Зінчук та інші воїни першими намагалися прорватися з кільця, в якому перебували вже декілька днів. Та не всім із хлопців судилося повернутися. Вони прокладали шлях для інших, приймаючи на себе найважчий удар. Завдяки їхній відвазі більшій частині побратимів вдалося вирватися з пекла й відступити з позиції.
Серце кров’ю обливається, коли я згадую ті дні й ті відео, які облетіли весь інтернет і всі новини, на яких Іван Житник дзвонить рідним, а згодом – кадри із загиблими хлопцями… Ці козаки до останнього були відданими патріотами, мужніми воїнами та вірними військовій присязі. Герої живі, поки ми їх пам’ятаємо. Героям слава. Спочивайте з миром, козаки», – додав він.
Валерія Шкребтія нагородили медалями «За оборону України» та «За оборону Авдіївки».
Поховали захисника у місті Корсунь-Шевченківський.
У нього залишилися мати і брат.
