Віталій народився 12 грудня 1972 року в селі Маньківка Вінницької області. У дворічному віці разом з родиною переїхав до села Балки. Закінчив місцеву школу. Працював у сфері сільського господарства, перед службою – на підприємстві «Міжлісся».
У 2015–2017 роках брав участь в АТО. Служив гранатометником у 30-й окремій механізованій бригаді, зокрема, обороняв Попасну та Костянтинівку. У 2019 році підписав трирічний контракт і продовжив службу в 59-й окремій мотопіхотній бригаді (нині – 59-та окрема штурмова бригада безпілотних систем). Захищав Троїцьке, Краматорськ і Селидове. У 2021-му звільнився з війська за станом здоров'я, а 25 лютого 2022 року знову добровільно став на захист України. Служив у 38-му окремому стрілецькому батальйоні «Вінницькі Янголи».
«Він потрапив на ті ж позиції, що й під час першої участі в АТО. Навіть у той самий бліндаж. Під час служби піклувався про тварин – Віталік їх дуже любив. Телефонував мені та просив вислати корм для кішок, бо вони не хотіли їсти їхню їжу», – розповіла цивільна дружина Наталія.
Віталія нагородили відзнаками «Учасник АТО», «За участь в антитерористичній операції», «За службу Державі».
«Ми з Віталієм прожили разом 25 років. Він був дуже хорошим чоловіком, батьком і дідусем. Його цінували на роботі, а побратими згадують з повагою і теплом», – додала Наталія.
Поховали захисника у місті Бар на Вінниччині.
Посмертно Віталія нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У нього залишилися мама, цивільна дружина, дві доньки та двоє онуків.
