Ярослав народився 21 серпня 1974 року у Львові. Навчався у школі №63. Потім опанував фах столяра, а пізніше – військову спеціальність у Бердичеві. Мешкав у місті Яворові на Львівщині.
З 2014 року брав участь в АТО. Служив у прикордонних військах, був снайпером.
Після завершення контракту працював за кордоном. За кілька місяців до початку повномасштабного вторгнення повернувся в Україну. Ярослав пройшов навчання для резервістів і 24 лютого 2022 року без вагань став на захист Батьківщини. Воював у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Обіймав посаду головного сержанта.
Він боронив село Новоолександрівка біля Попасної на Луганщині, коли 21 березня 2022 року «вагнерівці» взяли підрозділ у кільце. 22 місяці захисник перебував у полоні.
«За тиждень до полону тато подзвонив, щоб попрощатися, бо територію постійно обстрілювали, гатили фосфорними бомбами. Пізніше набрав на 10 секунд, сказав, що живий. Далі зв'язку з ним не було, а згодом повідомили, що він потрапив у полон. Під час останньої розмови казав: «Доню, я вас всіх дуже люблю. Будь ласка, бережіть себе». А далі тиша… тиша на 22 місяці клятого полону, невідомість, боротьба, віра на повернення батька живим. І ось, здавалось би, 24 січня 2024 року, я знову могла почути його голос, але збитий літак ІЛ-76… Список 65 військовополонених, що перебували на борту… І прізвище мого тата у ньому... Він був мужнім і відданим своїй країні та людям, щирим і добрим, готовим прийти на допомогу, завжди намагався вірити у краще. Він любив життя, попри всі труднощі. Я дуже люблю свого батька. Це невимовна втрата для мене і моєї сім'ї», – сказала донька Софія.
Поховали Ярослава на Новому цвинтарі в Яворові.
У нього залишилися дружина Ірина, донька Софія, син Михайло, мати Марія, вітчим Сергій і тесть Богдан.
