Денис народився 24 жовтня 2000 року в селі Любимівка на Херсонщині. Спочатку навчався у місцевій середній школі. Хлопець був відмінником і особливо любив англійську мову. З 7 по 9 клас продовжив навчання у Каховській школі №5.
«Він був добрим і дружелюбним. Завжди мені допомагав, був домашнім. Не можу пригадати нічого поганого. Усюди встигав – добре навчався, гарно декламував вірші, вправно рахував задачі з математики. Згодом захопився тенісом і здобув чимало відзнак – грамоти, кубки, медалі та подяки», – розповіла мати Наталія.
Після школи Денис вступив до Новокаховського коледжу, де опанував фах механіка. Деякий час працював пекарем, а згодом його призвали до армії. Проходив строкову службу у військовій частині 3057 у Маріуполі.
«Сину подобалося в армії. Казав, що це його справа, адже з дитинства мріяв стати поліцейським. Обіймав посаду старшого стрільця», – додала мама.
У складі 12-ї бригади оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького Денис зустрів у Маріуполі повномасштабне вторгнення. 8 березня він телефоном привітав маму, сестру та дівчину. Пізніше зв’язок із ним перервався.
17 березня Денис потрапив у полон. Спочатку утримували в Оленівській колонії, а згодом – у застінках у Горлівці та Торезі на тимчасово окупованій території Донецької області.
«Син повернувся додому під час обміну військовополоненими 24 серпня 2024 року. Два місяці провів у лікарні, а загалом відновлення тривало близько пів року. Після полону почалися серйозні проблеми зі здоров’ям: із нирками, турбував біль у спині, були ускладнення з носом. У висновку про смерть зазначено – гостра ішемічна хвороба серця», – розповіла пані Наталія.
Дениса поховали на Берковецькому кладовищі в Києві.
З рідних у нього залишилися мама, вітчим і сестра.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
