Богдан народився 1 липня 1987 року в селі Давидківці Хмельницької області. У 2005 році опанував професії муляра, монтажника та електрозварника у вищому професійному училищі. Став підприємцем: займався продажем мобільних телефонів та аксесуарів.
У 2017–2020 роках служив за контрактом у 8-му окремому полку спеціального призначення ССО. Опісля відкрив ФОП у сфері ремонтних, будівельних і зварювальних робіт.
«Богдан мав відмінне почуття гумору і влучно висловлювався. Вів здоровий спосіб життя, займався спортом: виконував вправи з гантелями, гирями та штангою. Любив їздити на велосипеді. Щоранку бігав із додатковими навантаженнями – з 16 або 24-кілограмовою гирею у рюкзаку та в бронежилеті. Взимку занурювався в крижану воду. Легко долав понад 15 кілометрів від села до міста бігом або на велосипеді.
Любив бути з сім’єю, цінував час і змістовно його заповнював. Разом із сином тренувався, майстрував іграшки та новорічні прикраси. Щовечора читав нам казки, а коли син пішов до школи, то читав нам твори Всеволода Нестайка, Марка Твена, Чарльза Дікенса, Елеонор Портер… Щоранку завжди обіймав ще сонного Дмитра і взагалі жив так, наче хотів усе встигнути», – розповіла дружина Світлана.
За кілька днів до повномасштабного вторгнення Богдана викликали до військової частини, а 25 лютого 2022 року він мав прибути для виконання завдань.
«Та настало 24 лютого, і коли вранці ми почули гудіння літаків у повітрі, все зрозуміли... Богдан зачекав, поки прокинеться син, щоб попрощатися із ним, взяв наплічник і виїхав», – сказала дружина.
Богдан продовжив службу в складі 8-го окремого полку спеціального призначення ССО, де обіймав посаду кулеметника-розвідника. Постійно тренувався – був серед трьох найкращих спортсменів підрозділу.
«Богдан ніколи не розповідав про свій бойовий шлях і оберігав нас від побаченого на війні пекла. Мені завжди надсилав фото квітів, звірят, на яких він натрапляв. Коли телефонував, то наша розмова завжди закінчувалася, як і на початку подружнього життя: «Я тебе кохаю! Безмежно і безкінечно!». Мамі щоразу надсилав незмінне повідомлення: «У мене все добре». Лише після загибелі я дізналася, що з перших днів великої війни він разом із побратимами звільняв Київщину від окупантів. Він завжди був Героєм для сина, для матері, для мене, адже зі всім давав раду», – додала Світлана.
Богдана Стасюка відзначили почесним нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня та нагрудним знаком розрізнення «Парашутист-відмінник» за 20 стрибків із парашутом.
Поховали воїна в рідному селі.
Посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відзнакою «Хрест Сил Спеціальних Операцій» та надали звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».
У нього залишилися мати Тетяна, брат Юрій, син Дмитро, дружина Світлана.
