Роберт народився 11 травня 1998 року у Харкові. Навчався у школі №131, з дитинства займався спортом. З дитинства був активним хлопчиком, займався спортом. Був занесений до Почесної книги «Золотий фонд Шевченківського району» міста Харкова у номінації «Спорт». Понад усе захоплювався історією, а особливе місце в ній завжди мала історія України.
Вищу освіту здобував у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого, ставши студентом факультету юстиції.Після закінчення університету працював головним державним інспектором у Харківській митниці Державної митної служби України.
У 2022 році вступив до аспірантури університету (кафедра цивільного права) та встиг дистанційно закінчити перший курс.
У травні 2022 року пішов воювати добровольцем. Служив у 247 батальйоні 127 бригади ТрО ЗСУ на посаді оператора-розвідника. За час служби боронив Батьківщину у багатьох напрямках: захищав Харків, брав активну участь у звільненні Харківської області (контрнаступ Сил оборони України у 2022 році), боронив Донецьку область, у тому числі міста Бахмут та Часів Яр, здійснював заходи з утримання державного кордону в межах ОТУ «Суми», а також боронив Запорізьку область.
Роберт був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, пам’ятною медаллю Угрупування військ «Харків» — «За оборону міста-героя Харків», медаллю Харківського гарнізону — «За визволення Харківської області», нагрудним знаком «Почесна відзнака 127 бригади територіальної оборони» ІІ та ІІІ ступенів та знаком «Ветеран війни — учасник бойових дій».
«Ми планували одружитися. Хотіли дочекатися, коли Роберт повернеться до Харкова, але, на жаль, не дочекалися… Роберт – людина, про яку можна говорити вічно. Він був надзвичайно добрим, відповідальним, відважним, завжди готовим допомогти. За власної ініціативи відправився в Бахмут з побратимами у квітні 2023 року та активно брав участь у бойових діях з визволення української землі, внаслідок чого отримав поранення. Він мав хоробре серце. Як би важко не було, завжди посміхався і змушував посміхатися інших. Його виняткове почуття гумору та оптимізм давали віру в те, що все буде добре, обов'язково. Зі мною Роберт був дуже люблячим і турботливим. Ми безмежно кохали та поважали одне одного. Будували спільне майбутнє і з нетерпінням чекали, коли буде можливість бути разом постійно. Я вдячна Роберту всім серцем за те, що навіть у таких важких умовах він робив мене найщасливішою жінкою на світі та показав, як виглядає справжнє кохання», – розповіла його кохана Ольга.
У пам’яті близьких Роберт залишився як розумний, сильний, вмотивований і дуже люблячий свою країну.
Поховали воїна у рідному місті Харків — на Алеї Слави Харківського міського кладовища №18.
Вдома Роберта чекали батьки, рідні, дівчина та друзі.
