Капітан Микола Трамбовецький народився 20 січня 1974 року в Маріуполі на Донеччині. Закінчив Приазовський державний технічний університет, де здобув кваліфікацію інженера-механіка. Був кандидатом у майстри спорту з плавання, любив футбол і грав у команді «Азовсталець». Спорт загартував його характер, навчив витримки, наполегливості та дисципліни.
Також він мав справжній хист до техніки та був талановитим механіком: міг розібрати й зібрати машину, розумівся на механізмах і навіть за звуком двигуна визначав несправності.
Ще одним захопленням Миколи була музика. Він мав гарний голос і любив співати, особливо українські пісні.
«Коли чоловік співав, у цьому було стільки щирості й душевності, що неможливо було залишитися байдужим. Українська пісня була для нього чимось особливим», – розповіла дружина Наталя.
У 2014–2015 роках Микола брав участь у бойових діях у складі 1-го прикордонного загону. Після цього працював на металургійному комбінаті «Азовсталь», де обіймав посаду начальника цеху гумотехнічних виробів.
«Для батьків був турботливим і люблячим сином, для мене – коханим чоловіком, надійною опорою та людиною, поруч із якою відчувалася любов і турбота. Для дітей – уважним, ніжним і дбайливим батьком. Умів слухати, помічати найменші зміни в настрої близьких, розуміти без зайвих слів і підтримувати конкретними вчинками. Чоловік не прагнув привертати до себе увагу, але його людяність, порядність і ставлення до рідних та оточення говорили про нього значно більше за будь-які слова», – додала Наталя.
У перший день повномасштабного російського вторгнення Микола знову став до лав прикордонників. Обіймав посаду начальника відділення інформаційно-телекомунікаційної системи відділу прикордонної служби «Маріуполь» (тип Б).
48-річний Микола Трамбовецький поліг 2 травня 2022 року під час оборони Маріуполя. У червні того ж року його побратими передали дружині записку від чоловіка, де було написано: «Живий, здоровий, люблю, цілую, Коля».
«Я пам’ятаю його талановитим, працьовитим, добрим, люблячим чоловіком, турботливим сином і батьком. Його голос, усмішка, звички, уміння, турбота і тепло назавжди залишаться з нами. Людину можна втратити фізично, але неможливо стерти з пам’яті те, ким вона була і скільки любові, тепла й добра залишила після себе», – сказала дружина.
Миколі посмертно надали військове звання майора та нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Станом на листопад 2026 року тіло оборонця не знайшли і не поховали.
У нього залишилися дружина, донька та двоє синів.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.