Дмитро Водень народився 19 вересня 1980 року в Бердянську Запорізької області. У 14 років, після смерті матері, переїхав до батька в Шостку на Сумщині. Там закінчив школу № 7 та Шосткинське вище професійне училище, де здобув спеціальність столяра.
Дмитро любив майструвати. Вдома завжди щось будував або ремонтував, мав багато різноманітних інструментів.
«Дмитро був дуже відповідальною, працьовитою і наполегливою людиною. Він був відданий своїй роботі, на нього можна було покластися. Не боявся труднощів і звик доводити розпочате до кінця. Був люблячим, турботливим і надійним чоловіком та батьком. Вільний час приділяв родині», – розповіла дружина Наталія.
У 2003 році Дмитро вступив до лав Державної прикордонної служби України. Служив у відділі прикордонної служби «Грем’яч» Чернігівського прикордонного загону. З 2017 року брав участь в АТО/ООС у складі 1-го Донецького прикордонного загону. Обіймав посаду техніка – начальника інженерно-позиційної групи. За роки служби зарекомендував себе як кваліфікований фахівець із високим рівнем професійної майстерності.
З перших днів повномасштабного російського вторгнення Дмитро захищав Маріуполь. Із 6 квітня 2022 року група військовослужбовців 1-го прикордонного загону, до якої він входив, спільно з бійцями окремого полку спеціального призначення «Азов» виконувала бойові завдання на вогневих позиціях у Лівобережному районі міста та на території металургійного комбінату «Азовсталь».
Згодом Дмитро разом із бійцем «Азову» вирушив виконувати бойове завдання на іншу позицію. Відтоді зв’язок із ним зник.
Майже два роки захисника вважали зниклим безвісти. Його загибель підтвердили 23 березня 2024 року за результатами ДНК-експертизи. Він поліг 19 квітня 2022 року під час оборони Маріуполя внаслідок кульового вогнепального поранення. Йому назавжди 41 рік.
«Для нас він назавжди залишиться не лише захисником України, який до кінця виконував свій обов’язок, а й чоловіком і батьком, якого ми дуже любимо і за яким сумуємо. Ми пишаємося його мужністю та героїзмом. Його немає поруч, але він назавжди залишиться частиною нашої родини, нашої пам’яті та нашого життя», – кажуть рідні Дмитра.
9 липня 2024 року прикордонника поховали на кладовищі «Яцево» в Чернігові.
Посмертно його нагородили орденом «За мужність» III ступеня та надали звання майстер-сержант.
У Дмитра залишилися дружина Наталія та донька Вероніка.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
