Солдат Ігор Василенко народився 29 серпня 1977 року в українській родині у Дністровську (Молдова). Згодом разом із сім'єю переїхав до села Берестяги на Кіровоградщину. Закінчив Чернівецький технікум залізничного транспорту (на 2026 рік – фаховий коледж) за спеціальністю «Технічне обслуговування, ремонт та експлуатація вагонів і рефрижераторного рухомого складу». Останні роки жив у Чернівцях.
Довгий час працював на СТО. Паралельно вирощував зернові культури. Потім став приватним підприємцем – займався пасажирськими перевезеннями. Чудово розумівся на техніці, любив риболовлю, природу та активний відпочинок: разом із сином їздив на велопрогулянки та займався плаванням.
Після початку повномасштабного вторгнення Ігор добровільно приєднався до війська. Служив у 82-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Останнім часом був навідником 5-го мінометного розрахунку мінометного взводу роти вогневої підтримки 3-го десантно-штурмового батальйону. Під час навчання у Німеччині отримав псевдо Баркас.
«Ігор знав, що служитиме водієм автомобіля забезпечення, а згодом на бойових позиціях доставляв боєкомплекти, воду, продукти та все необхідне для побратимів», – пояснила дружина Аделіна.
«Понад 22 роки ми були разом: створили сім’ю, ростили сина Володимира, мріяли, будували плани і вірили, що попереду в нас ціле життя. Він був надійним, спокійним, сильним, мав добре серце і ті самі «золоті руки», якими вмів полагодити майже все. Для сина був люблячим батьком і прикладом чоловіка, а для мене – людиною, яку неможливо замінити. Я хочу, щоб за псевдо Баркас, військовою формою, нагородами та датами завжди пам’ятали передусім Людину – мого Ігоря, який любив життя, родину, мав мрії та безліч планів на майбутнє, але свідомо став на захист найдорожчого», – сказала дружина.
Ігор Василенко поліг 13 січня 2024 року внаслідок ворожого мінометного обстрілу біля села Вербове Запорізької області. Йому назавжди 46.
Посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медалями «На славу Чернівців», «За заслуги перед Буковиною» та почесною відзнакою «Вдячна Буковина».
Поховали воїна на Центральному кладовищі у Чернівцях.
У нього залишилися дружина, син та брат.
Пам'ять про Ігоря Василенка увічнили на Алеї Слави у Чернівцях та в селі Ванчиківці. Його ім’я збережене у Всеукраїнському храмі-пантеоні пам’яті загиблих Героїв у селі Лішня на Тернопільщині. Історія про воїна висвітлена у музейній кімнаті Щербинецької гімназії, а в селі Берестяги створили меморіальну експозицію. Його бойовий та життєвий шлях описали у Книзі пам'яті 82-ї окремої десантно-штурмової бригади. На честь чоловіка дружина Аделіна створила фільм «Капсула пам'яті».
