Микола народився 26 жовтня 1989 року в Чернігові. Був довгоочікуваною, турботливою та відповідальною дитиною. Мати лагідно називала сина «Колька».
До сьомого класу хлопець навчався у чернігівській школі №12, а згодом – у селі Киїнка, куди переїхала його родина. Цікавився математикою, а пізніше й фізикою. З дитинства грав у футбол і шахи. У 2006 році вступив до Національного університету «Чернігівська політехніка» на факультет електронних та інформаційних технологій. Потім працював малярем порошкового фарбування та пакувальником на виробництві твердопаливних котлів «Kotlant».
«Він горів цією роботою, часто працював понаднормово, аби замовники вчасно отримали товар», – розповіла дружина Анна.
У вільний час Микола подорожував, катався на велосипеді, відпочивав на природі та захоплювався приготуванням їжі.
Після повномасштабного вторгнення служив стрільцем-снайпером 2-го батальйону 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади.
«Колька був найкращим – людиною з великої літери! Добрий, лагідний, вихований, мужній, розумний та цілеспрямований. Він був моєю опорою, тилом і моїм всесвітом. Бути в його обіймах – це про відчуття дому, захисту, тепла. Він завжди умів підтримати словом, понад усе любив сім’ю. Допомагав усім, хто цього потребував. Маючи гарне почуття гумору, навіть на передовій, міг розсмішити побратимів у надскладних ситуаціях. Був оптимістом по життю і завжди говорив: «Не хвилюйся, кохана, все буде добре!». Колька віддав за нас із вами своє життя, щоб ми були вільні. Він мав ще стільки планів та нездійсненних мрій! » – розповіла його дружина Анна.
Посмертно Миколу Войтенка нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали воїна в селі Киїнка.
Вдома на нього чекала дружина.
