Андрій народився 31 грудня 1987 року в Івано-Франківську. Навчався у школах №14 (нині – Ліцей імені Романа Шухевича) та №3. Згодом вступив до Вищої духовної семінарії Львівської архідієцезії Римсько-Католицької Церкви. Писав вірші українською та польською мовами.
2 грудня 2013 року Андрій став учасником Революції Гідності у Києві. Майже одразу приєднався до Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Пройшов вишкіл і вирушив на схід України. Був керівником штурмового блоку «Черепахи». Мав медаль «За оборону Авдіївки».
«Колись, майже в іншому житті, мій брат і командир Андрій Спікер Витвицький сказав таку фразу: «Все йде по зростаючій – вчора ми з дубіналами бігали Майданом, а сьогодні над головою літають «Гради», їздять танки, а в руках – серйозні «аргументи»». Минуло лише кілька років – і над головою вже літаки та балістичні ракети, руки не втомилися тримати аргументи, і все ще попереду», – написав друг Євген Добровинський.
«Я завжди була тобі рада і дивувалася тому, як ти бачив світ. Вірніше, це викликало захоплення. Твої «стосунки» з Богом завжди були такими справжніми і неупередженими. Ти відчував і любив Його, завжди покладався на Нього. І це було так особливо і глибоко, що викликало захват, який надихав. Я завжди поважала Бога, а після зустрічі з тобою відчула, що Він – нескінченна любов. Це твій талант священника… Ти ніколи нічого не робив упівсили. І кохав без тями, і писав такі речі, що навряд чи ще хтось напише, і захищав нашу рідну землю до останку…», – написала подруга Анна Добровинська.
В івано-франківському ліцеї №3 відкрили меморіальну дошку, присвячену захиснику. А в липні 2024 року вийшла його поетична двомовна збірка «Спікер. Любити», яку впорядкувала та видала мама захисника Тетяна Витвицька:
«У спогляданні вічного неба тепер проблема
воно мало схоже на небо а більше на тебе
воно відкриває тепер лиш твою глибину
я дивлюся на небо а насправді тобою живу».
Поховали воїна в Івано-Франківську.
У нього залишилися мама, дружина і донька.
