В’ячеслав Загранчук народився 22 липня 1976 року в Маріуполі на Донеччині. Навчався у школі № 10, а згодом – у Маріупольському професійному ліцеї, де опанував фах електрика. Працював таксистом, а також нетривалий час – обхідником трубопроводів на коксохімічному заводі.
Рідні та друзі згадують його як добру та чуйну людину. Водночас він мав тверді переконання, власні принципи та погляди на життя.
Особливо близькі стосунки В’ячеслав мав із братом Євгенієм. Вони завжди підтримували одне одного й не залишали у складних ситуаціях.
«Мій брат був доброю, компанійською, життєрадісною та веселою людиною. Любив відпочивати на природі, а ще – тварин, особливо котів», – розповів Євгеній.
У В’ячеслава було багато захоплень: любив майструвати, паяти, ремонтувати різні речі та читати. Обожнював водити й самостійно ремонтував свою машину. За кермом ніби змінювався – отримував справжнє задоволення від дороги та самого руху.
За словами рідних, В’ячеслав ніколи не відмовляв у допомозі, любив жартувати, легко знаходив спільну мову з людьми та був надійним другом.
«На одному з його днів народження друзі за святковим столом майже весь вечір говорили про те, яким він був хорошим другом, пригадували його доброту та вчинки. Для мене це був особливо теплий момент, адже я побачила, наскільки сильно мого чоловіка любили та цінували», – розповіла дружина Віра.
З 30 листопада 2016 року до 9 грудня 2019-го В’ячеслав служив за контрактом у 1-му Донецькому прикордонному загоні Державної прикордонної служби України. Брав участь в антитерористичній операції.
Повномасштабне російське вторгнення зустрів у рідному Маріуполі. У перші дні знову долучився до лав 1-го прикордонного загону. Служив водієм автомобільної групи відділення технічного забезпечення.
13 травня 2022 року захисник поліг під час виконання бойового завдання. Йому назавжди 45 років.
«Для мене чоловік назавжди залишиться людиною з неповторною вдачею, власними принципами, особливою енергією та великим серцем», – сказала Віра.
Посмертно В’ячеслава Загранчука нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Станом на листопад 2026 року тіло воїна не знайшли й не поховали.
У нього залишилися дружина, син, донька, брат та онук.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.