Данило народився 4 березня 1999 року в Кривому Розі у родині вірян. Був чесним, справедливим і добрим. Любив тварин і часто казав, що люди не завжди заслуговують на безумовну любов і відданість собак.
«Ми завжди були одне за одного, нас неможливо було розлучити. У дитинстві бабуся записала Даню до художньої школи. Якось він повернувся додому після сутички із задирою, який чіплявся на вулиці. Після того почав займатися боксом, а згодом і змішаними єдиноборствами», – розповіла сестра Єлизавета.
Він був парафіянином Церкви Різдва Пресвятої Богородиці. У вільний час ходив до храму, прислухався до порад хрещеного батька, прагнув жити по-християнськи.
Закінчив Криворізький професійний гірничо-металургійний ліцей, де опанував фах машиніста тепловоза. Після навчання два роки працював водієм на підприємстві «Весташляхбуд». Робота подобалася, і колектив його поважав. У 2019 році Данило відслужив строкову службу.
«Він мав можливість поїхати за кордон, але залишився в Україні. Це була його принципова позиція. Я намагалася відмовити, та син уже вирішив – стане професійним військовим», – розповіла мати.
У 2021 році підписав контракт із НГУ. У військовій частині 3011 був командиром відділення управління-обчислювачем першого мінометного взводу мінометної батареї батальйону оперативного призначення.
8 лютого 2022 року вирушив на ротацію до Маріуполя. Провести його прийшов дідусь Миколай Олегович – людина, яка завжди була для нього авторитетом і прикладом порядності.
У перший день повномасштабного вторгнення о п’ятій ранку Світлані вдалося зв’язатися із сином: «Він сказав, що їх обстрілюють і намагаються взяти в кільце. Просив триматися, забрати дідуся й виїхати подалі, бо ці нелюди не зупиняться».
Данило з побратимами тримали оборону з західного боку Маріуполя. Спочатку підрозділ стримував ворога, але через чисельну й вогневу перевагу ворога отримав наказ відступати.
Після цього він написав матері прощальне повідомлення: «Простіть мене за все. У полон я не здамся. Люблю вас усіх».
«10 квітня старшому сину Олександру зателефонували з військової частини й попросили приїхати. На запитання, до чого готуватися, відповіли: «До найгіршого». Пізніше побратим підтвердив, що нашого Данюші вже немає серед живих», – сказала мати Світлана.
22 жовтня 2022 року з воїном попрощалися у Кривому Розі. Його поховали в секторі почесних поховань на Всебратському кладовищі.
23 січня 2023 року захиника посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня та відзнакою «За заслуги перед містом». На фасаді школи №51 у пам’ять про воїна відкрили меморіальну дошку.
У Данила залишилися мати, сестра, брат і дідусь.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
