Ігор народився у селі Березне Рівненської області. Жив у Заворичах. Працював начальником дільниці Трубізького міжрайонного управління водного господарства. Був місцевим депутатом кількох скликань. З початком повномасштабної війни допомагав з координацією військовим ЗСУ, які мали позиції біля села, розповів син Сергій.
«Також він допомагав вивозити людей до найближчого населеного пункту, Калити, яка не опинилася тоді в окупації. Привозив гуманітарну допомогу. Допомагав ремонтувати лінії електропостачання, газопостачання, які страждали через обстріли. 13 березня батько повертався в село і побачив, як хлопці ремонтують пошкоджену газову лінію. Вийшов з машини і в цей момент стався приліт. Загинув він і ще один чоловік, Микола Лахадінов», – розповів Сергій.
Тіло Ігоря Пилипчука забрали в Калиту. Там його поховали. Після звільнення Київщини з російської окупації – перепоховали у Заворичах.
«Мамі снилося, як він каже, що хоче додому, що не хоче там лежати», – розповів син.
Дружина і молодший син Ігоря на час окупації виїхали у Київ. Також там перебував і Сергій, який працює в столиці лікарем.
«Тато був дуже добрим. Завжди допомагав людям, жертвував собою заради інших. Свідченням цього є також те, що він міг би пересидіти окупацію з нами в Києві. Але він лише приїжджав нас провідати і швидко повертався додому, бо там потрібно допомагати людям», – розповів Сергій.
Ігор Пилипчук захоплювався пасічництвом. Любив ремонтувати техніку, будувати – мав золоті руки, згадують рідні.
«Був непоганим агрономом. Все щось садив, засівав. Він постійно чимось захоплювався, глибоко досліджував сферу інтересів, і в нього все виходило. Писав дисертацію, пов'язану з веденням водних господарств. Ось-ось мав захищатися, але не встиг», – додав Сергій.
В Ігоря залишилися дружина з неповнолітнім сином і дорослий син Сергій.