





Сергій Коваль на псевдо Мангол загинув 31 березня 2022 року поблизу села Рибацьке Донецької області. Він був одним із важкопоранених захисників Маріуполя, яких намагалися вивезти з оточення гелікоптером. Долетіти до місця призначення вертольоту не вдалося. Воїну було 43 роки.
Олександра Долгова – мама загиблого захисника, бойового медика 205 батальйону ТРО Леоніда «Лиса» Долгова. В пам’ять про сина вона приготувала його улюблені страви – карі та пудинг. Хлопець став на захист України як доброволець у перші дні повномасштабного вторгнення, пішовши до війська разом із вітчимом. Тому Олександра жила «від плюсика до плюсика», чекаючи своїх синів та чоловіка з війни, адже молодший син в цей час також проходив службу у Нацгвардії. Леонід був бойовим медиком. Загинув під Бахмутом у січні 2023 року. На жаль, тіло захисника досі не вдалося повернути, щоб гідно попрощатися.
Наталія Чернуха – мама загиблого захисника Віталія «Охотніка» Чернухи. Вона приготувала його улюблену страву – смажену картоплю і салат, який тепер називає Мисливським. Віталій загинув у серпні 2023 року на Запорізькому напрямку. Виконуючи бойове завдання, потрапив під ворожий мінометний обстріл. Захиснику було 34 роки. Вранці після загибелі сина Наталії приснився сон: син зайшов у хату й сказав, що дуже хоче їсти… Вона доторкнулась до нього, а він відповів: «Ти б знала, в якому я був у пеклі…»
Ніна Утюж – мама загиблого захисника-добровольця Ігоря «Слона» Утюжа. Вона приготувала його улюблену страву – лазанью. Після загибелі сина у грудні 2023 року на Запорізькому напрямку, ця страва стала пам’ятною для родини. Наречена Ігоря Євгенія також приготувала його улюблений лаймовий чізкейк, який вони з коханим готували разом.
Вікторія Іванова була відомою у Тростянці квіткаркою. З чоловіком Ігорем мала власну теплицю. Пропонувала свої квіти крамницям і продавала їх самостійно. Коли розпочалась повномасштабна війна і російська армія окупувала місто, Вікторія стала коригувальницею вогню для ЗСУ.
Повідомляла захисникам дані про пересування ворожих колон. Чоловік востаннє бачив її 13 березня – саме тоді її схопили окупанти. Ігор шукав кохану – та марно. Жодної інформації не було протягом двох місяців. 19 травня 2022 року Вікторії мало виповнитися 53. Цього дня знайшли її тіло.
В українській культурі пам'яті не повинно бути місця для невідомого солдата. Чин кожного захисника та захисниці мають бути увіковічнені. Платформа пам'яті "Меморіал" системно виконує це завдання.
В моєму інстаграмі єдина підписка це - "Меморіал". Фото воїнів, що "на щиті" не дозвояють опускати рук і мотивують продовжувати боротьбу.
Важливо берегти памʼять про всіх загиблих у цій війні. Адже їх історії продовжують жити, коли ми памʼятаємо їх. Ти ким були, чим займались, про що мріяли, памʼятаємо їх звитяги та несемо цю памʼять до наступних поколінь. Такі проєкти як Платформа пам’яті Меморіал важливі, вони допомагають зберегти цю пам'ять, і допомагають формувати міцний інститут національної пам’яті, як одну з умов нашої безпеки в майбутньому.
Для нас важливо розповідати історії мешканців Криму, адже вони жили та боролися заради важливої та обʼєднуючої мети — звільнення всіх наших територій та деокупація Криму. Їх імена мають обовʼязково бути закарбовані в історії вільної України та відображені там, де їх рідним дім — Кримський півострів. Памʼятаємо кожного та кожну.
Платформа пам’яті Меморіал для мене – це спільнота професіоналів, які обрали своєю місією зробити кожне втрачене в російсько-українській війні життя поміченим та закарбованим у суспільній пам’яті. Ця місія не обмежується документуванням, це комплекс проєктів, націлених на розвиток культури пам’яті. Особисто я, просто написавши листа на електронну пошту з описом свого проєкту «Стіл пам’яті», отримала потужне допрацювання ініціативи та всебічну підтримку. Просто тому, що вони по-справжньому горять своєю місією.
Найменше і водночас найважливіше, що ми можемо робити – це пам’ятати. Тому місію Меморіалу важко переоцінити. Для нас честь робити спільний проєкт – Мапа Вулиці Героїв – та допомагати закарбовувати імена захисників, захисниць у памʼяті українців.
Це неймовірний проєкт з точки зору майбутнього документування і ми фактично зараз стикаємося з тим, що створюється база даних, історичний документ, який буде актуальний століття, за яким у підручниках будуть вивчати цю жахливу війну. Я впевнена, що історії Меморіалу стануть джерелом для багатьох книг, фільмів. За кожною історією стоїть праця авторів, людяність. І ця людяність допоможе нам перемогти.
Пам’ятати та берегти пам’ять – це важливий наратив сьогодення. Ми зобов’язані пам’ятати і знати, завдяки кому маємо наше сьогодні. Кожна загибель – це знищення цілого Всесвіту… Меморіал збегірає імена та долі Героїв і Героїнь, щоб знали ми і знали після нас.
Ми, Патронатна служба Азову, займаємось, у тому числі, організацією гідних прощань з полеглими героями. Пам'ять про них – важлива частина ідеології нашого руху. Ми раді, що в Україні є такий масштабний, якісний проєкт, який збирає історії полеглих героїв усіх підрозділів Сил оборони. Це надзвичайно важлива робота, яка шанує героїв та підтримує їхні родини – адже багатьом з них важливо бачити обличчя своїх рідних на різноманітних майданчиках. Дякуємо за вашу роботу!
Ви робите надзвичайно важливу роботу, адже так необхідно, щоб пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну, за кожного з нас, була жива не тільки у зболілих серцях рідних, а і серед усіх наших громадян. Пам’ятати і бути вдячними – найменше, що може зробити кожен!
Я дякую команді Меморіалу. Ви для нас робите неймовірне. Це велика робота, і великий вклад душі і сили. Наш біль ви пропускаєте через себе. Наших діточок знає весь світ. Це все зробили ви. Я низько вам вклоняюся.
Коли здавалося, що вже не можна нічого зробити – ви робите. Створюєте безсмертну пам'ять про полеглих героїв, військових та цивільних. Дякую за фільм про мого тата. Це неймовірно цінно для нас!
Завдяки вам, і таким людям, як ви, пам’ять про наших Героїв буде вічна! І про мого сина, і його подвиг теж будуть пам’ятати і знати! Дякую вам за вашу працю!
Дякуємо, що не забуваєте наших захисників. Про них потрібно пам’ятати. Ви робите для нас, рідних, те, що для нас найцінніше – ПАМ’ЯТЬ!
Мені було дуже боляче, коли я не могла знайти вашу сторінку . Пам’ять про наших героїв має бути вічною! Кожна людина – це цілий неповторний світ! Ми маємо знати тих, хто своїм життям пожертвував заради нас усіх.
Дякуємо, що не забуваєте про наших Героїв, які були мужніми та сильними, справжніми патріотами і до останнього подиху боролися за усіх нас, наших дітей та Україну! Пам’ять про них житиме доти, доки битимуться наші серця, і завдяки вам, вашій ініціативі, пам’ять про Героїв буде вічною. Кожен повинен знати і розуміти, що завдяки їм – полеглим Героям – ми всі маємо можливість жити.
Дякую, що нагадуєте про наших героїв! Ми не маємо перетворити їхні імена в цифри.