Денис народився в Тернівці у шахтарській родині. З 18 років сам пішов на видобуток вугілля. Був помічником начальника дільниці на шахті «Павлоградська».
Вдень 1 лютого 2026 року Денис зателефонував з роботи дружині Олені. Сказав, що за 20 хвилин виїжджатиме службовим автобусом додому.
«Коли чоловік мав виїхати, я почула, як летить шахед. Пролунав вибух. Через п'ять хвилин – ще один. Почала телефонувати, він не відповідав. Колеги або нічого не знали, або не відповідали. Потім побачила новину, що шахед потрапив в автобус шахти «Павлоградська». В найгірше я не вірила. Почала шукати чоловіка в поліції, в лікарні, приїхала на місце трагедії. Туди не пускали. Я сказала, що нікуди не піду, поки мені не скажуть про чоловіка», – розповіла Олена.
Близько 19.00 дружині повідомили, що Денис серед загиблих. Жінка зізнається: найважче було розповісти про це 20-річній доньці, яка навчається в Тернополі.
«Він був справжньою опорою для неї. Донька завжди знала, що має тата, який все вирішить, все зможе… Денис був добрий, вихований, спокійний, надійний. Ми за все життя не сказали одне одному жодного образливого слова», – розповіла Олена.
Шість днів на тиждень Денис віддавав шахті – відповідав за людей, мотивував їх і навчав. Єдиний вихідний присвячував сім'ї. Разом їздили на дачу, гуляли з собакою, виїжджали на природу. Останнім часом чоловік захоплювався також виготовленням виробів із дерева.
У Дениса Бойкова залишилися донька, дружина, мати, дві сестри.
