Віталій народився у Донецьку в родині шахтарів. До третього класу пішов у Вугледарі. В 1996 році працевлаштувався на свою першу шахту. 2008-го переїхав із Донеччини до Тернівки, де пішов працювати на шахту «Самарська». Останнім часом працював на шахті «Павлоградська». Був гірничим майстром підземним дільниці підготовчих робіт №7
1 лютого 2026 року Віталій повертався з роботи службовим автобусом. О 15.44 зателефонував дружині Тетяні, розповідав, що їхній транспорт атакували російські дрони; автобус горить, а в нього самого пошкоджені ноги. Попросив викликати «швидку».
«Коли я вибігла з дому, щоб вирушити до місця пригоди, сусід сказав, що «швидкі» звідти вже поїхали. Я почала телефонувати у всі лікарні, морги, але чоловік нікуди не надходив», – сказала дружина.
Того ж дня Тетяні зателефонував керівник Віталія і повідомив про його загибель. Чоловіка поховали в Тернівці поряд із іншими загиблими шахтарями.
«Віталій був добрий, чуйний, турботливий батько і чоловік. Ми були разом вісім років. Мою доньку він виховував, як рідну дитину. Незабаром у нас з'явився спільний син», – сказала Тетяна
Вона додала, що у вільний час Віталій любив рибалити, збирати гриби, грати в комп'ютерні ігри.
У Віталія Булаша залишилися дружина, син і донька.
