Руслан народився у місті Павлоград. Закінчив Західно-Донбаський професійний ліцей за спеціальністю «токар». Після строкової служби в армії пішов працювати шахтарем. Від рядового гірника зріс до бригадира на шахті «Павлоградська».
2022 року Руслан добровільно став на захист України. У складі 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка на позиції командира відділення кулеметного взводу звільняв Харківщину від російський окупантів.
«Говорив, що не може сидіти вдома, коли хлопці, його друзі і колеги, там», – розповіла дружина Вікторія.
За два роки Руслан звільнився з війська і повернувся на шахту.
Удень 1 лютого 2026-го він повертався зі зміни, коли службовий автобус із шахтарями атакували російські шахеди.
«Я почула перший вибух і зателефонувала чоловіку. Він сказав, що щось вибухнуло перед автобусом. У цей момент я почула в слухавці другий вибух. Виклик перервався. Згодом мені зателефонували і сказали, що бачили Руслана загиблим. Я одразу прибігла на місце, поки нас не почали звідти розганяти через загрозу повторних прильотів», – розповіла Вікторія.
Подружжя було разом 18 років. Виховували двох синів.
«Руслан був ідеальним чоловіком і батьком. Йому все в житті вдавалося – і на роботі, і вдома. Вільний час любив проводити з родиною та інколи на риболовлі», – додала дружина.
У Руслана Чічієкова залишилися два сини, дружина і брат.
