Роман народився у Тернівці. Навчався на електрослюсаря підземного й одразу пішов працювати на шахту. Був машиністом гірничих виїмкових машин.
1 лютого 2026 року Роман закінчив зміну на шахті «Павлоградська» шахтоуправління «Героїв космосу» в Тернівці. О 14.00 сказав по телефону дружині, щоб не забирала його автівкою – повернеться з товаришами автобусом.
Автобус із шахтарями уразив ворожий дрон. Роман зателефонував дружині Вірі, вона згадує: «Сказав, що в їхній автобус вдарив шахед, попросив його забрати машиною. Сказав, що з ним все нормально».
Біля шахти Віра побачила згорілий автобус, поряд лежали тіла загиблих. Поранених шахтарів на той час уже госпіталізували. Романа ніде не було
«Я була впевнена, що Роман живий, бо він же мені телефонував та й колеги його бачили живим. Кинулася шукати. На шахту він не повертався, в лікарнях його не було. Вже й всі кущі передивилася. Шукала чоловіка до півночі», – згадує Віра Лисогоря.
Згодом дружина дізналася, що ті, хто залишився допомагати пораненим, загинули в результаті повторної атаки. Серед них – її Роман.
«Мені було 15 років, коли ми почали зустрічатися. Так, 30 років разом. Роман жив тільки для сім'ї. Йому нічого не треба було, аби тільки я і дві доньки все мали. Навіть друзі непотрібні були. Після роботи – зразу додому. А на вулиці згадують, що він ніколи не проходив повз, якщо бачив, що хтось щось робить. Завжди запитає, чи треба допомога», – розповіла дружина.
Віра додає: Роман захоплювався водінням і змалечку був привчений дідом до трактора. Любив їздити на риболовлю. Молодшим захоплювався вирощуванням свиней.
У Романа Лисогорі залишилися дорослі доньки, дружина, мама і сестра.
