Лідії було 75 років. Народилась в селі Пустогород Глухівського району Сумської області. Закінчила школу. Одружилася, у подружжя народилась донька. Працювала у колгоспі секретаркою-касиркою. Подружнє життя не склалось і після розлучення Лідія поїхала до Горлівки на Донеччину. Там працювала токаркою на заводі.
За два роки повернулась до рідного села. Закінчила Кролевецьке вище професійне училище (раніше - технічне училище №4) і Сумське вище професійне училище будівництва та дизайну (раніше – професійно-технічне училище). Здобула фах закрійниці пошиву чоловічого та дитячого одягу та закрійниці верхнього одягу.
У 1975-му вдруге одружилася. Прожила з чоловіком 40 років. Працювала за спеціальністю у Глухівському райкомбінаті, звідки її направили до села Горіле.
«Мама була дуже вмілою закрійницею, шила наряди для наречених та випускниць. До неї їхали звідусіль, адже її вироби були дуже якісними і красивими», – розповіла донька Людмила.
Лідія працювала також у сільській бібліотеці. Сама любила читати і прививала любов до книги іншим. А коли в селі відкрили швейну майстерню, працювала там приймальницею і закрійницею.
Заочно закінчила Глухівський педагогічний університет (нині національний педагогічний університет) та Харківський фінансово-економічний інститут, подавала документи до Київського ВУЗу, де склала «на відмінно» іспит з німецької мови. ЇЇ фото були на дошках пошани у Глухові та Сумах.
«Мама дуже любила читати, виписувала багато журналів та газет. Завжди любила мати гарний вигляд. Бойова, впевнена в собі, щира і наполеглива. Все уміла робити, і неабияк, а «на відмінно». Ремонтувала тин, перетягувала меблі, мала водійські права. Ніколи не здавалась і не жалілась. Мама так хотіла вчитись, що ходила пішки 5-6 кілометрів до траси, аби поїхати на навчання. Відвідувала курси підвищення кваліфікації, хоча була такою, що сама може навчити… Любила квіти. Вони у мами були скрізь – і в хаті, і біля хати. Висадила гарний садок, де було багато різного дерева. Улюблена її фраза була: «Від долі не втечеш». Мамі було 75-ть, у неї було ще дуже багато планів, ще скільки ненаписаних рядків, скільки невиданих книг, її рукописи згоріли там, у гуртожитку…», - розповіла Людмила.
Писати вірші Лідія почала ще в школі. Брала участь у всіх поетичних та літературних заходах у Глухівській публічній бібліотеці. В 2007 році вийшла перша збірка ліричних віршів Лідії «Від серця – до серця». В 2019-му – друга книга «Стежками долі». Її вірші друкували у місцевих газета і літературних альманахах. А композиторка Марія Воропай створила декілька пісень на вірші Лідії Процик.
«Восени 2024 року Лілія Григорівна переїхала у Глухів після того, як її будинок в Пустогороді неодноразово обстріляли російські війська. В бібліотеці планувався її творчий вечір, адже з 2022 року вона не мала можливості приїздити до міста. На жаль, тепер ми вже ніколи не почуємо її голос... Її виступи, її поезії завжди викликали захоплення і позитивні емоції у слухачів. Ми ніколи не забудемо про неї. Поезії Лідії Процик є в бібліотеці і будуть завжди звучати на літературних вечорах», – поділилася спогадами керівниця Глухівської біліотеки Тамара Привалова.
Поховали Лідію 25 червня 2026 року в Глухові.
У неї залишились донька, троє онуків, пʼятеро правнуків та рідна сестра.
