Владислав народився 24 червня 1979 року у Львові. Навчався у школі № 84. З дитинства був кмітливим і життєрадісним.
«Пам’ятаю, як ховала від нього цукерки у різних потаємних місцях, а він усе одно знаходив їх. Потім приходив до мене з усмішкою, ніби нічого не сталося, але очі видавали його маленьку перемогу. Це були прості, але дуже теплі й щасливі моменти нашого життя, які я бережу в серці. Для мене Владислав назавжди залишиться моїм люблячим сином…», – розповіла мати Ніна.
Владислав здобув освіту бухгалтера. Працював керівником фірми «Галкотлосервіс» – це була сімейна справа, яку вони розвивали разом із батьком. Також він любив готувати, а особливо випікати торти – це приносило йому радість, і він завжди пригощав рідних та друзів.
Життя Владислава змінилося після смерті батька – він залишив керівну посаду і став водієм трамвая у «Львівелектротрансі».
«Ця робота стала частиною його щоденного життя і давала можливість бути серед міста, яке він дуже любив. Він захоплювався автомобілями й дорогою. Особливе задоволення йому приносили тихі години у Львові, коли місто стає спокійним і затишним. У такі моменти він любив їхати вулицями, дивитися на знайомі місця, відчувати атмосферу і красу цього чудового міста», – розповіла сестра Олена.
У 2021 році Владислав Бобровський підписав контракт. Служив водієм відділення управління взводу управління 4-ї самохідної артилерійської батареї 2-го самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. На початку повномасштабного вторгнення, 28 березня 2022 року він потрапив у полон у місті Попасна Луганської області.
«Владислав був найкращим чоловіком і батьком. Був хорошим сім’янином, завжди піклувався про бабцю, маму, сестру. Родина була для нього на першому місці. Він дуже любив своїх доньок і завжди намагався кожну вільну хвилину проводити з ними. Для нього було важливо не просто бути поруч, а ділитися тим, що любив сам. Він жартома вчив їх ремонтувати свій Mercedes, показував інструменти, розповідав про машини. А ще були зимові прогулянки, катання на санчатах, різні ігри та багато щирого сміху. Для доньок він був не лише батьком, а й найкращим другом», – написала дружина захисника Руслана.
«Пам’ятаю один із найщасливіших днів мого дитинства, коли дядько прийшов на мій день народження і подарував вертоліт на пульті керування. Він літав по кімнаті, а ми разом запускали його знову і знову. Дядько радів не менше за мене, підказував, як керувати, сміявся і підтримував. Для мене він завжди був дуже добрим, веселим і уважним, умів робити прості моменти особливими», – згадав племінник Володимир.
За службу Владислава Бобровського нагородили медаллю «Учасник бойових дій».
Поховали захисника у Львові на Личаківському кладовищі.
У нього залишилися мама Ніна, дружина Руслана, доньки Софія та Яніна, сестра Олена, племінник Володимир і похресник Ярослав.
