Назар народився 23 квітня 1992 року в селі Станків Львівської області. Після 9 класу навчався у Стрийському коледжі, а згодом – у Львівському національному аграрному університеті за спеціальністю «Енергетика та електротехнічні системи в агропромисловому комплексі». Пізніше влаштувався на роботу у Західне територіальне управління обслуговування мереж НЕК «Укренерго». Працював інженером-метрологом.
У перший день повномасштабного вторгнення Назар вирішив долучитися до лав захисників. Мамі повідомив про це телефоном.
«Коли я повернулася додому, він уже стояв із зібраним рюкзаком. Просила: «Чекай, ще встигнеш. Сьогодні тільки перший день війни». Він сказав, що мусить хтось іти, адже батько у старшому віці, а молодший брат ще малий. Я просила, плакала, але Назар не слухав. Поцілував мене і сказав: «Можливо, більше не побачимося. Пам'ятайте, я вас усіх люблю», – розповіла Галина Ярославівна.
Назар воював у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Обіймав посаду номера обслуги самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи.
28 березня близько 18:00 біля міста Попасна Луганської області він потрапив у полон. Тоді внаслідок ворожої атаки захисники втратили контроль над однією із позицій. Пізніше мати дізналася, що Назара тримають у тюремній камері російського міста Вязьма.
«Побратими, яких обміняли, розповідали, що найбільше Назар шкодував, що мало уваги приділяв мамі. Після повернення з полону хотів попросити вибачення й почати життя з нової сторінки. Він любив розповідати побратимам історії про родину: як щонеділі ходили до церкви, які мали звичаї на свята. Він дуже хотів жити, будував плани на майбутнє. Планував після повернення закінчити вдома ремонт і побудувати сауну. Мріяв влаштувати особисте життя й піклуватися про сина, який чекав на нього вдома», – сказала Галина Ярославівна.
Назара поховали на Алеї Героїв у місті Стрий на Львівщині.
У нього залишились батьки, брат, бабуся, син і колишня дружина.
