Володимир народився і жив у Львові. Навчався у місцевому коледжі за спеціальністю автослюсаря, газоелектрозварювальника. Проте у мирному житті обрав професію водія. Спочатку працював водієм-інкасатором, а пізніше влаштувався водієм у дорожньо-будівельну компанію «ОНУР». Колекціонував монети, дуже любив рибалити та готувати. У 2014-2016 роках брав участь в АТО.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік знову став на захист своєї країни, повернувшись до ЗСУ. Воював у лавах 24-ої окремої механізованої бригади імені князя Данила Галицького. Був старшим сапером інженерно-саперного взводу.
«Досі не можу змиритися з цим болем… Володя для мене був всім: і другом, і чоловіком, і психологом. Ніколи я з ним не знала, що таке сльози (хіба що від радості). Він любив мене безмежно, оберігав. Як кажуть, від великої любові народжуються красиві дітки, тож залишив по собі донечку, свою маленьку копію, яка бачить його тепер, на жаль, тільки на фотографіях. Його гасло – ніхто, крім нас. Непоправима втрата, біль, сум…» – поділилися дружина загиблого Тетяна.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Володимира на Личаківському цвинтарі у рідному Львові.
У захисника залишилися мама, сестра, дружина і донька, якій на момент загибелі тата було всього 1,5 року.
